Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи

охорону здоров’я. Було запроваджено суттєві податкові пільги для середнього та малого бізнесу. Більшість націоналізованих лейбористами в попередні роки промислових підприємств Тетчер реприватизувала, докладаючи при цьому максимум зусиль, щоб якомога більша частина їхніх акцій потрапила до рук дрібних акціонерів. «Я бажаю кожному стати капіталістом, — заявляла Тетчер, — мрію, щоб у кожної людини була належна їй власність». Прем’єр-міністр від початку свого правління стверджувала, що структурна перебудова економіки потребує 8—10 років. Натомість перші два роки її правління суттєвих позитивних змін в економіці не дали, число безробітних збільшилося майже втричі. Кількість же невдоволених її реформами зростала в геометричній прогресії. «Трон» під Тетчер захитався. І цілком можливо, що вона так і не змогла би до кінця реалізувати свою програму ліберально-консервативних реформ, якби на допомогу їй 1982 року несподівано не прийшла… аргентинська військова хунта. Генерали з іншого кінця земної кулі на той час переживали різке падіння свого авторитету серед власних громадян. І вирішили, що ніщо так не сприятиме відновленню цього авторитету, як невеличка переможна війна. Об’єктом було обрано острови в Південній Атлантиці, які британці називають Фолклендами, а аргентинці — Мальвінами. До 1820 року ці безлюдні тоді острови формально належали Аргентині. Британці висадилися там без згоди аргентинців і заснували свою колонію. На початок 80-х років минулого століття острови населяли 1800 британських підданих, переважно шотландців, і 800 тисяч овець — вівчарство було основним заняттям остров’ян. Аргентина ніколи не визнавала британського суверенітету над островами і вимагала їхнього повернення спочатку через Лігу Націй, а потім через ООН. Британці натомість пропонували провести серед остров’ян референдум про належність островів і виконати його рішення. Конфлікт тягнувся десятиліттями, аж доки 12 квітня 1982 року аргентинські десантники несподівано не висадилися на островах, не роззброїли без єдиного пострілу два десятки британських військовослужбовців і не вислали їх через Бразилію додому. Після цього аргентинська хунта запропонувала вирішити подальшу долю островів «без застосування сили» через третейський суд ООН. Розрахунок був на те, що політкоректні європейці не захочуть вести «колоніальну» війну за тридев’ять земель, справу буде спущено на гальмах, а острови й реноме «збирачів земель аргентинських» залишаться за військовою хунтою. Як же помилилися аргентинські генерали!

Тетчер, цей «єдиний справжній чоловік серед керівників європейських держав», безапеляційно заявила на засіданні уряду: «Джентльмени, ми мусимо воювати». До Південної Атлантики було відряджено більшу частину британського флоту. 2 травня за особистим наказом Тетчер було потоплено флагман аргентинського флоту крейсер «Белграно», 21 травня британські десантники висадилися на Фолклендах, а 15 червня після запеклих боїв аргентинці капітулювали. Майже 11 тисяч їхніх вояків потрапили у британський полон. І хоча Британія втратила під час цієї війни 255 військовослужбовців убитими, рішучі дії Тетчер отримали масову підтримку в суспільстві. «Невелика переможна війна» таки відбулася, але виграли її зовсім не аргентинські генерали. Саме завдяки фолклендській перемозі Тетчер удалося перемогти на призначених нею позачергових парламентських виборах 1983 року й отримати мандат суспільства на продовження своїх реформ.

У 1984—1985 роках Тетчер виграла «другу фолклендську війну». Її уряд сам спровокував новий загальнонаціональний страйк вугільників, відмовившися надалі виплачувати дотації збитковим шахтам. Тетчер підготувалася до цієї генеральної битви з тред-юніонами набагато краще, ніж її попередник Хіт до загального страйку шахтарів 1974 року. Було нагромаджено великі запаси вугілля, і, що важливіше, уряд провадив рішучу й послідовну стратегію в цій боротьбі. «Штрейкбрехери? Це справжні леви, найкращі люди Британії», — емоційно вигукувала Тетчер перед телекамерами. Ставкою в протистоянні була не просто доля нерентабельної вугільної галузі, а місце й роль профспілок, організованого робітничого руху в житті Британії. Після багатомісячного напруженого протистояння ліві зрештою зазнали нещівної поразки — вплив тред-юніонів було кардинально підірвано. А тим часом почали приносити довгоочікувані плоди й тетчерівські економічні реформи. Інфляцію справді було приборкано, безробіття почало стрімко знижуватися, у країні почався бум у сфері високих технологій. Як з’ясувалося вже після відставки Тетчер, за 11 років її правління середні темпи економічного зростання у Британії були втричі вищі за ці ж темпи в попереднє десятиріччя і стали найвищими серед усіх великих промислово розвинутих країн світу, за винятком Японії. Тетчерівській Британії вдалося здійснити структурну перебудову й модернізацію своєї економіки. «Хвора людина Європи» одужала.

То що ж таке тетчеризм?

У чому полягає суть такого своєрідного політичного явища, як тетчеризм, і чи можуть хоч певною мірою використовувати досвід британської «залізної леді» інші країни, що зіштовхуються із складними системними проблемами у своєму розвитку? Зокрема, сьогоденна Україна?

Слово британським політикам та політологам:

«Тетчеризм — унікальний. Щоправда, не як сукупність ідей, а як єдиний у своєму роді «изм», що виник на основі імені британського прем’єр-міністра. Ніхто, окрім Марґарет Тетчер, не справив на уряд мирного часу стільки особистого впливу».

«Тетчеризм — радше стиль, ніж ідеологія».

«Тетчеризм — це особистісний, дуже характерний підхід до політики, а не взаємопов’язаний ланцюг ідей. Марґарет Тетчер не є великим політичним мислителем чи теоретиком. Її надихає особистий досвід і власні уявлення про Велику Британію».

«Тетчер зробила все, що було в людських силах, для збереження і поширення консервативних ідеалів якості і свободи, хоча була оточена фанатичними прибічниками рівності та однаковості. І зрештою її найповніша компетентність і професіоналізм завоювали їй загальну повагу».

«Головними якостями, на яких побудовано її політичну кар’єру, стали послідовність і стійкість. Те, що вона обстоювала 1975 року, коли стала лідером Консервативної партії, вона обстоює й досі». Сама Тетчер з цього приводу висловилася так: «Обставини змінюються, проте певні цінності залишаються незмінними. І мистецтво політики саме й полягає в умінні сполучати те й інше».

«Тетчер не пристосовувалася до Консервативної партії, коли вперше вступила до неї. Вона пристосовувала партію до себе, була живим утіленням того, якою партія має бути. Й коли надійшов час і влада опинилася в її руках, вона почала змінювати партію».

«В неї голова така сама, як