Гарольд Роббінс - Пірат

з Джорданою та дітьми. Вона сказала мені, що з вами погоджено, що вона полетить зі своїми двома друзями. Вона хотіла з'їздити додому на вихідні.

— Напевне я старішаю. Дивно, та я про це нічого не пам'ятаю.

Він пішов до свого кабінету, зачинивши за собою двері. Дік довго дивився йому вслід, йому додумалося, що тут щось негаразд. На Бейдра не схоже, щоб він що-небудь забув.

Задзвонив телефон, він підняв слухавку. Якусь мить він слухав, потім натиснув кнопку втримання сигналу абонента і зайшов до кабінету Бейдра.

Бейдр одірвав погляд від паперів.

— Слухаю?

Дік намагався говорити спокійно:

— Зараз на лінії наша людина з бейрутського летовища. Він чекає там від першої години, а літак ще не прибув.

Бейдр підхопив слухавку, потім затулив мікрофон долонею.

— О котрій він мав там бути?

— Десь о пів на другу.

Лице Бейдра трохи зблідло. Він зняв долоню з мікрофона.

— Це Аль Фей,— сказав він. — Зателефонуйте диспетчеру і дізнайтеся, чи є у нього які вісті про літак. Я буду на зв'язку.

Він підвів на Діка очі, знову затуляючи мікрофон.

— Сподіваюся, нічого не трапилось.

— Не хвилюйтеся,— заспокійливо мовив Дік. — Енді надто вмілий пілот, щоб міг допуститися якоїсь помилки.

На лінії знову почувся голос. Якусь мить Бейдр слухав, потім, як здалося, трохи розслабився.

— Гаразд, щиро дякую.

Він поклав слухавку. На його обличчі був спантеличений вираз.

— Не розумію. В диспетчерській Бейрута сказали, що пілот запросив дозволу на політ до Дамаска.

Дік не сказав нічого.

— Зателефонуйте до Дамаска і довідайтесь, чи вони вже там приземлилися.

— Це я миттю, шефе. — Дік повернувся до свого кабінету і підняв слухавку. На те, щоб зв'язатися з повітряною диспетчерською службою Дамаска, пішло двадцять хвилин. Якусь хвилину він слухав, потім кивнув, замовив переговори з іншим абонентом і знов зайшов до кабінету Бейдра.

— Вони вже там приземлилися? — спитав Бейдр.

Дік похитав головою.

— Ні. Мені сказали, що вони пропустили літак через Багдад на Тегеран.

Бейдр вибухнув.

— Гайяд зовсім здурів! Ну, й буде ж йому від мене на горіхи. — Потім він заспокоївся. — Замов переговори з цими летовищами, і подивимося, що вони нам скажуть.

— Я вже це зробив,— мовив Дік.

— Добре. Як тільки щось довідаєшся, дай мені знати. — Він відкинувся на спинку стільця і мовчки дивився, як за Діком зачинилися двері. У зміні курсів польоту була одна вірогідна причина. Джордана. Вона намагається забрати від нього дітей. Від своєї власної глупоти його охопила лють. Як він міг бути таким упевненим, що вона виконає його розпорядження! Виконає після того, що сталося.

Через півгодини повернувся Керрідж. Обличчя його було похмуре.

— У Тегерані вони не приземлилися, а Багдад доповідає, що радар не зафіксував їхнього перельоту через територію Іраку. Я знов зробив запит у Дамаска, і вони доповідають, що з літака не було ніяких сигналів про неполадки чи щось подібне від того часу, коли вони пролітали над ними десь о другій після полудня.

— Літак не міг просто так зникнути, не полишивши ніякого сліду. — Якусь мить Бейдр мовчав. — Я думаю, що нам краще оголосити пошук.

— У мене тут за дверима є чоловік, з яким, на мою думку, вам слід поговорити, перед тим як це зробити.

— Скажи, щоб він зайшов пізніше,— відрубав Бейдр. — На разі у мене в голові більш важливі речі, аніж бізнес!

— Я думаю, що те, що він скаже, може навести нас на здогад, де може бути літак.

Бейдр здивовано дивився на нього.

— Впусти його.

Дік відчинив двері.

— Прошу, зайдіть, містере Дюпре.

У кімнату зайшов середнього зросту чоловік у непримітному сірому костюмі.

Дік провів його до столу.

— Містер Дюпре, містер Аль Фей.

— Маю честь, мсьє,— вклонився Дюпре.

Бейдр кивнув, але не проронив ні слова. Він питально подивився на Діка.

— Яке відношення він має до літака?

— Можливо, ніякого,— похапцем мовив Дік. — Та спочатку я краще дам деякі пояснення.

Бейдр кивнув головою.

Дік прокашлявся. Було видно, що він почувається незатишно.

— Містер Дюпре — приватний детектив. Ми користувалися його послугами декілька разів перед цим, у конфіденційних справах, і він довів свою повну компетентність. На початку цього тижня, через певні вислови Лейли я взяв на себе сміливість доручити її під його нагляд.

Голос Бейдра був холодний:

— Чому?

Дік витримав його важкий погляд.

— Тому, що наступного дня, коли ми припинили відправки товарів «Арабляльок», вона попросила мене створити можливість їх продовжувати. Коли я відмовився, бо це було супроти ваших наказів, вона сказала, що сім'ї Ріада і Мафрада зв'язані старою дружбою і що її дідусь Ріал був би дуже засмучений цим. Вона також сказала, що я міг би продовжити поставки і що вам навіть не обов'язково знати про це. — Він глибоко вдихнув. — Коли я дізнався від вас, що вони ніякі не друзі, то вирішив довідатися про неї все, що в моїй