Гюстав Флобер - Пані Боварі

і, кінець кінцем, парафіянки як найзручніше місце обрали подвір'я пані Обен.

Фелісіте лежала у ліжку, важко дихаючи і трусячись у лихоманці. Вона бідкалася, що не зможе взяти участі у спорудженні вівтаря. Якби ж вона принаймні мала змогу пожертвувати щось на нього! І тут вона згадала про папугу. Але сусідки вважали, що дарувати чучело буде недоречно. Проте кюре дозволив їй це зробити, і Фелісіте так щиро зраділа, що навіть попросила його взяти собі після її смерті Лулу, це єдине багатство, яким вона володіла.

Починаючи з вівторка і аж до суботи, передодня свята Тіла Господня, кашель її посилився. Настав вечір, обличчя Фелісіте страшно схудло, губи зсохлися, і її почало нудити. Наступного дня, ледь стало світати, вона звеліла покликати священика, бо почувала себе вкрай погано. Під час соборування біля неї сиділо троє старих жінок. По тому вона забажала поговорити з Фабю. Він прийшов святково одягнений і почував себе не зовсім спокійно в цій похмурій атмосфері.

— Простіть мені, — сказала Фелісіте, з великим зусиллям простягаючи йому руку, — я думала, що це ви вбили Лулу!

Що за нісенітниця! Звинувачувати в убивстві таку людину, як він! Фабю розгнівався і ладен був зняти цілу бучу.

— Ви ж самі добре бачите, що вона несповна розуму!

Час від часу Фелісіте впадала в забуття і марила.

Коли жінки пішли, тітка Сімон поснідала біля хворої.

Через якийсь час вона взяла Лулу, піднесла його до Фелісіте і промовила:

— Що ж… попрощайтеся з ним!

Хоч це було всього-на-всього чучело, його точили черви; одне крило вже хтось зламав, а з черева вилізли жмутки клоччя. Фелісіте, яка вже нічого не бачила, поцілувала Лулу в голову і притулила до щоки. Тітка Сімон взяла папугу й пішла, щоб поставити на вівтар цей дарунок Фелісіте.

V

Повітря було наповнене пахощами літа, що линули від духмяної трави; дзижчали мухи, блищала на сонці річка; черепиця розпеклася. Тітка Сімон повернулась до кімнати Фелісіте і трохи задрімала біля ліжка хворої.

Незабаром вдарили дзвони, тітка Сімон прокинулась і побачила, що люди вже йдуть з вечерні. Фелісіте більше не марила. Вона думала про хресний хід і так яскраво уявляла його собі, ніби сама йшла з ним.

Всі школярі, півчі й пожежники йшли тротуаром, а серединою вулиці гордо прямували воротар з алебардою, паламар з великим хрестом, учитель, що стежив за пустотливими хлопчаками, і черниця, яка пильно наглядала за дівчатками. Троє з них, завиті, немов ті ангелята, розкидали пелюстки троянд. Диякон широкими помахами рук керував хором, двоє служок з кадилами на кожнім кроці оберталися до святих дарів, які ніс кюре в розкішних ризах. Чотири церковні старости тримали над ним балдахін з багрянистого оксамиту. А позаду, між білими стінами будинків, котилися хвилі натовпу. Та ось процесія зупинилася біля підніжжя горба.

Холодний піт зрошував Фелісіте скроні. Сімон рушником витерла їй обличчя, говорячи собі, що колись і їй доведеться пережити те саме.

Гомін юрби посилився і на якийсь час став навіть оглушливим, а потім, поступово віддаляючись, почав слабшати. Вікна задзвеніли від рушничних пострілів: це поштарі вітали святі дари. Фелісіте відкрила очі і, хвилюючись за Лулу, пошепки спитала:

— Чи добре ж йому?..

Почалась агонія. Фелісіте хрипіла і важко дихала, груди її високо здіймалися, в куточках уст виступила піна. Все тіло почало тремтіти.

Незабаром почулися хриплі звуки валторн, долинули дзвінкі голоси дітей, баси чоловіків. На якусь хвилину западала тиша, і шум кроків, приглушуваний квітами, що встеляли дорогу, нагадував тупотіння череди на пасовищі. На подвір'ї з'явився весь причет. Тітка Сімон вилізла на стілець до круглого віконця і побачила внизу вівтар.

Його прикрасили зеленими гірляндами і пишним англійським мереживом. Два апельсинові дерева стояли у вазонах біля раки з мощами; вздовж вівтаря поставили срібні свічники і фарфорові вази з квітами соняшника, з лілеями, півоніями, наперстянкою і з букетиками гортензій. На килимі, розстеленому на бруці, виблискувала незвичайними яскравими барвами височенна купа дарунків парафіян. Тут були рідкісні речі, що привертали до себе увагу: позолочена ваза для цукру, прикрашена віночком з фіалок, підвіски з блискучими алансонськими камінцями, що лежали у футлярі на моху, дві китайські ширми з пейзажами. Троянди закривали Лулу, видно було лише його голубу голівку.

Церковні старости, півчі і діти вишикувалися з трьох боків подвір'я. Священик повагом піднявся східцями і поклав на мереживо золоту дароносицю, що сліпуче засяяла на сонці. Всі схилили коліна. Запала глибока тиша. Лише злегка побрязкували кадильниці, високо злітаючи вгору.

Хвиля блакитного туману сповнила кімнату Фелісіте. З якимсь невимовним захопленням, з надзвичайною насолодою вдихала вона його, потім стулила повіки. Її губи всміхалися, а серце билося дедалі тихше й повільніше, неначе останній відгук луни, неначе виснажене джерело, що стікає останніми краплями. І коли на її устах вже завмирав віддих, їй здалося, що небеса розкрилися і вона бачить там гігантського папугу, який ширяє над нею…

ЗМІСТ

Пані Боварі

Проста душа

Примітки

1

Mapi-Антуан-Жюлъ Сенар (1800–1885) — французький адвокат і політичний діяч, захисник Флобера на судовому процесі у справі «Пані Боварі». Ця присвята передує лише першому окремому виданню роману. В журнальному варіанті твір був присвячений французькому письменникові-романтику, другові юності Флобера Луї Буйле (1828–1869).

2

Музичний термін, який означає поступове посилення звучання (im.).

3

Ось я вас (латин.).

4

Я смішний (латин).

5

…обшарпаний том «Анахарсіса»… — Мається на увазі твір французького письменника і археолога Жан-Жака Бартелемі (1716–1795) «Подорож молодого Анахарсіса до Греції» (1788), який служив як шкільний підручник з історії Стародавньої Греції.

6

…піснями Беранже. — Беранже П'єр-Жан (1780–1857) — видатний французький поет. Автор багатьох популярних пісень.

7

…краще від дьєппської слонової кості… — Дьєпп, місто на північному заході Франції, славилося вишуканими виробами з слонової кості, дерева та рогу.

8

Урсулинки — члени черничого ордену святої Урсули, заснованого в XVI ст.; в монастирських школах ордену виховувалися дівчата переважно дворянського походження.

9

…крота на гілляці… — В Нормандії у мисливців був звичай вішати вбитих кротів на деревах.

10

Гіппократ (460–377 до н. е.) — давньогрецький лікар, один з основоположників наукової медицини.

11

«Поль і Віргінія» — роман французького письменника Жака-Анрі Бернардена де Сен-П'єра (1737–1814) про ідилічне кохання на лоні екзотичної природи.

12

Лавальєр Франсуаза-Луїза (1644–1710) — герцогиня, фаворитка французького короля Людовіка XIV (1638–1715). Коли король збайдужів