Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Прокинувся Максим приємно. Свіжий і відпочилий. Учора, після того нового повідомлення від анонімного адресата, він вирішив не сушити голову, а плюнути на все і лягати спати. На ранок було заплановано пробіжку на десять км. Вирішив нікуди не поспішати, пробігти, щоб тільки б бігти, а не йти. Встановити, так би мовити, свій найгірший результат. Залишився задоволений. Швидкість вийшло тримати цілком пристойну. Зробив висновок – коли важко, треба забивати чимось мозок, щоб він не думав про те, що тіло втомилося, ноги болять, пика палає і хочеться зупинитися ось просто зараз,.. не скиглив, що “ну, може, досить уже”... А якщо його забалакати чимось, то якось так виходить, що і пробіг, і не зупинився десь там далеко позаду.

Другий висновок він знав ще з армії – людина ледача скотина. І якщо вона не смертельно хвора, то може зробити ще стільки ж вже після того, як почала думати, що ось зараз впаде і помре. Далі в нього були знову розтяжка і водні процедури.

На роботі все було як завжди – ніхто його відсутності й не помітив. Шеф кудись поїхав, головбухша шипіла на всіх, як змія, дівчата бігали коридором у якихось своїх потребах, усе як завжди.

Увечері в спортзалі відпрацював на “відмінно”. Собою був задоволений – усе зробив, як і планував, навіть із деяким приростом у навантаженнях. Уже проходячи до роздягальні, почув розмову – дівчина, що тих що приходили позайматися, розмовляла з невідомою йому подругою: “... ти уявляєш... Ну так, просто в під’їзді будинку... Ну та, Катя... ну так, та що в магазині працює... ну так, уявляєш... за голову, так... не може рухатися, щось там у шиї пошкодив і обличчя порізав... Та точно тобі кажу! ... ага, хто там його знайде... приїхали, обдзвонили всі квартири... користі нема, ніхто не бачив”... – вона ще щось торохтіла в трубку, але Макс уже пройшов далі. “Знову, десь якась чортівня трапилася”, – подумав він, зітхнув, зачиняючи двері в роздягальню, – втомився сьогодні неабияк. Хутчіш додому і спати.