Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

Скоряючись поривові, Йорверт упав перед Елвен навколішки і вхопив її за руки.

— Пані, дозвольте й мені скласти вам присягу. Я більше не хочу служити Ан Нувінові. Я хочу служити вам.

На якусь хвилю Елвен розгубилася. Було ясно, що вона не чекала такого продовження їхньої розмови і була заскочена цим проханням зненацька.

— Скласти присягу? — перепитала таким тоном, ніби не була впевнена, чи правильно його розчула. — Лорде Йорверте, я не думаю, що це можливо. Боюсь, ви просите про те, що понад мої сили. Так, я відмовила Китрайлові в покорі й узяла темну енерґію, не визнавши його владу наді мною. І так, я можу давати її іншим чаклунам в обмін на клятву вірності. Але я не уявляю, як розірвати ваш зв’язок з Ан Нувіном, як відібрати у Ворога те, що він уже здобув.

— А ви спробуйте, — наполягав Йорверт. — Зробіть так, як уже робили з майстром Шоваром, Ґарваном та Ківаном. Дозвольте мені прийняти від вас силу, і може… може, це звільнить мене.

Елвен кивнула:

— Гаразд, спробуємо. Присягайте.

— А що я маю говорити?

— Що хочете. Що думаєте. Слова не мають значення. Головне, щоб вони йшли від серця…

Шимас сидів на лавці біля ґанку невеличкого прибережного трактиру і, попиваючи гарячий міцний чай, спостерігав за тим, як червоне вечірнє сонце поволі поринає у води Бурхливого моря. Для кінця осені вечір видався напрочуд теплим і тихим, лише віяв легкий, лагідний вітерець із присмаком солі та ароматом водоростей.

Бурхливе море, що омивало західне узбережжя Ґулад Данану на Півночі й Іхелдиройду та Тір Еґіну на Півдні, було своєрідним продовженням Двар Кевандіру. Воно отримало свою назву ще наприкінці четвертого сторіччя, коли батько абрадської картоґрафії Фейґлім аб Ристер уклав перший детальний атлас обох частин континенту. Сам він ніколи не бачив цього моря, проте чув, що в ньому дуже часто гинуть кораблі, тому й дійшов лоґічного висновку, що в цьому винні бурі. Насправді ж Бурхливе море було досить спокійним, а майже всі кораблетрощі ставалися через велику кількість підводних рифів — не лише біля берега, а й за добрі дві сотні миль від нього. Тому західнодананський порт Вантайн не міг скласти конкуренції Еврахові в каботажному сполученні між Північчю та Півднем, оскільки доводилося робити великий гак, щоб уникнути зустрічі з підступними рифами. Тутешні кораблі переважно ходили до портів Торфайну, Катерлаху, Коннахту та Івидону і на західні острови в Океані Івирид.

Ініс на н-Драйґ лежав набагато південніше від звичних для Вантайна морських маршрутів, поблизу умовної межі, що розділяла океани Івирид і Дешарах, однак Ріана була певна, що легко винайме найкраще судно для їхньої подорожі. Шимас також у цьому не сумнівався, бо знав, що відьми завжди домагаються свого. Крім того, Ріані ладні були прислужити всі місцеві банкіри, надавши на першу ж вимогу стільки грошей, скільки вона забажає. Маленький Тір Мінеган був найбагатшою країною в світі, порівняно з ним навіть Івидон видавався злиденним, і відьомські векселі цінувалися так само високо, як і видане під них золото. А може, й вище — бо наявність у банку таких векселів розглядалась як свідчення надійності та респектабельності закладу.

Сьогодні Ріана поїхала в порт, і Шимас не заздрив власникові корабля, на який вона накине оком. Перед цією людиною постане нелегкий вибір — або відмовити їй і потім кусати собі лікті, що втратив таку нагоду гарно заробити, або ж пристати на її пропозицію й розірвати попередній контракт, завдавши збитків своїй діловій репутації. А корабель точно буде кимось зафрахтований, Ріана нізащо не обере судно, яке стоїть у порту без роботи — а отже, чи то з ним самим, чи то з його командою щось негаразд.

Коли вони були проїздом у Блахіргу, столиці Ґулад Данану, Ріана вирішила написати листа Дилвен вер Вайрін, відьмі, що гостювала у вантайнського ґрафа Ілара аб Мейліса, з проханням підшукати корабель для її подорожі на Ініс на н-Драйґ. Проте трохи запізнилася — за день до того леді Дилвен, отримавши звістку про близьку смерть короля Енгаса аб Брайта, вирушила до Катерлаху, щоб допомогти тамтешнім сестрам проштовхувати відьмака Бренана аб Ґрифида на престол.

Під час їхньої мандрівки Ріана багато говорила про брата-відьмака, чи не більше, ніж про Ейрін вер Ґледіс із її Первісною Іскрою, і попервах Шимас не міг збагнути, чому вона сиднем сиділа в Евраху, замість мерщій поїхати до Тилахмора й зустрітися з ними обома. Та згодом він почав підозрювати, що вся притичина полягала в Шайні вер Брі, відьмаковій сестрі-близнючці. Скидалося на те, що Ріана мала з нею досить напружені стосунки, тому воліла триматись від неї подалі.

Якщо не рахувати можливих проблем із пошуком корабля, відсутність у Вантайні сестер була Ріані на руку. Вона й у Блахіргу мала клопіт з тим, щоб приховати від двох тамтешніх відьом упокореного чаклуна, а тут було б іще важче зберегти все в таємниці. Ріана ж уперто не бажала ні з ким ділитися своїми майбутніми здобутками. Та й Шимас зовсім не хотів, щоб інші відьми довідалися про їхню місію. Тоді б вони напевно спорядили на Драконячий острів цілу експедицію й віддали перевагу чаклункам з Тір Мінегану. І хоч як Шимас переконував себе, що понад усе прагне повернутися до свого спокійного викладацького життя, він би ні за які скарби світу не відмовився від цієї подорожі та від нових знань, що їх обіцяв йому диннеші…

За Шимасовою спиною почулося скрипіння погано змащених завіс. Він озирнувся й побачив у дверях трактиру кремезну постать Колвина аб Девлаха. Впокорений чорний спустився по східцях і підійшов до Шимаса, тримаючи в простягнених руках грубеньку теку з паперами.

— Ось, пане. Як ви й просили.

— Дякую. — Шимас узяв у нього теку й віддав порожню чашку з-під чаю. — Віднеси на кухню.

— Буде зроблено, пане.