Колектив авторів - Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування

українське «приватне». Термін «privacy» вживається у значенні права людини на автономію і волю у приватному житті, права на захист від втручання інших фізичних осіб, органів влади, громадських організацій, державних інститутів. Це поняття ще тлумачиться як: принцип, що полягає у доступності лише власнику; який належить окремій особі, недержавний, несуспільний; який стосується окремої особи; який обслуговує окрему особу [9, с. 1110].

Поняття «особисте життя» та «приватне життя», на наш погляд, є рівнозначними, і ця обставина має бути відображена у ст. 15 КПК України. Натомість «сімейне життя» варто розглядати як різновид приватного (особистого) життя.

Право на особисте життя більше за все піддано випробуванням у сфері кримінального провадження, коли з метою розслідування кримінальних правопорушень можуть бути застосовані різноманітні, передбачені КПК України, заходи процесуального примусу. Але ці заходи не мають абсолютного характеру. Наприклад, потерпілий, підозрюваний мають право відмовитися від дачі показань. Свідок, за ч. 1 ст. 63 Конституції України, не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Отже, таємне в розумінні приватного має залишатися невідомим для органів держави, а збереження цього таємного забезпечується через невтручання у нього і його непорушення, крім випадків, чітко визначених у законі.

Натомість сімейне життя — це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, які здійснюються на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ч. 4 статті 4 цього Кодексу); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (ч. 5 ст. 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч. 4 ст. 7) тощо. Сімейне життя є частиною особистого життя кожної людини, отже, охорона особистого життя припускає й охорону сімейних відносин. Щодо поширення інформації про сімейне життя особи, вона зазвичай стосується не лише однієї особи, а й інших осіб, зокрема членів її сім'ї, яким Конституція України теж гарантує право на невтручання в їх особисте і сімейне життя, крім випадків, визначених законом.

Визначаючи поняття «сімейне життя», ЄСПЛ зважає на те, що його зміст є здебільшого питанням факту, що залежить від реальності існування на практиці близьких особистих зв'язків. До сфери сімейного життя ЄСПЛ відносить: природний зв'язок між матір'ю та дитиною, дитиною та близькими родичами, питання опіки, усиновлення, імміграції дитини, спільного проживання без оформлення шлюбу, відносини у шлюбі, що укладений не відповідно до національного законодавства тощо.

Отже, поняття «особисте життя» і «сімейне життя» є близькими за значенням. Зокрема, поняття «особиста таємниця» та «сімейна таємниця» у науці використовують як сполучний термін і включають сукупність інформації про: освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дату і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу [10; 11].

Водночас, на наше переконання, особиста і сімейна таємниця — поняття не тотожні, хоча вони і тісно пов'язані між собою. Відмінним, категоріальним означенням виступають тут поняття «особа» та «сім'я». Різниця між ними полягає, насамперед, у тому, що особисте життя безпосередньо стосується інтересів окремого індивіда, а сімейне життя — інтересів кількох осіб, які створили сім'ю і перебувають у відносинах, врегульованих Сімейним кодексом України. У зв'язку з викладеним, змістом особистої таємниці є відомості про приватне життя конкретної особи, які вона не бажає поширювати серед інших осіб. Ними можуть бути відомості про її здоров'я, інтимне життя (зокрема, наявність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливості сімейних стосунків (народження дитини поза шлюбом тощо). Натомість сімейна таємниця — це відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім'ї чи кількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.

До елементів права на особисту та сімейну таємницю належать такі: право на таємницю кореспонденції, право на таємницю усиновлення (удочеріння), право на таємницю голосування, а також група «професійних» таємниць — право на медичну таємницю, право на адвокатську таємницю, право на нотаріальну таємницю, право на банківську таємницю та право на таємницю сповіді [12, с. 103], з чим ми повною мірою погоджуємося. Це таємниці, довірені представникам певних професій із метою здійснення (захисту) своїх прав та законних інтересів. Їх зміст становить особиста таємниця, що довірена їхніми носіями особам певної професії: лікареві, священикові тощо. Тому відмінною ознакою професійної таємниці від особистої є наявність суб'єкта, який через виконання своїх посадових обов'язків має доступ до відповідних відомостей. Зауважимо, що кримінальний процесуальний закон не передбачає ані підстав одержання певними учасниками кримінального провадження відомостей, що становлять професійну таємницю, ані підстав одержання даних про особисте життя від громадянина — власника цієї інформації.

До загальних підстав отримання відомостей, що становлять особисту, сімейну й професійну таємницю, на наш погляд, належить група формальних підстав, серед яких: а) наявність матеріалів кримінального провадження; б) обґрунтована вимога уповноваженої особи з посиланнями на норми законодавства України, що мають бути унормовані в КПК України. Вважаємо за доцільне запропонувати їх унормувати у чинному КПК України.

Право на приватне життя як юридична категорія, про яку зазначено, зокрема, у ч. 1 ст. 15 КПК України, складається із низки прав. Передусім, йдеться про надання громадянину права перебувати поза службою у стані деякої відособленості від держави, суспільства, колективу. З огляду на те, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовують з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України), буде корисним ознайомитися з практикою цього Суду з окресленого питання.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що не існує вичерпного визначення «приватне життя», це дуже широкий термін, який охоплює такі сфери:

а) фізична та психологічна цілісність особи, зокрема, медичне обслуговування, психіатричні огляди, психічне здоров'я;

б) аспекти фізичної (функціональні властивості організму — вік, стан здоров'я, швидкість реакції, зріст, сила та ін.) та соціальної особистості людини (як члена суспільства, який перебуває у сфері впливу різних відносин, що складаються під час виробництва та споживання матеріальних благ, — національність, сімейний стан, професія тощо), включаючи конфіскацію документів, необхідних для ідентифікації людини;

в) прізвище особи, її репутація;

г) фотографія;