Павло Євгенович Грицак - Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

— не гірші середніх. Інакше зате було в дивізіоні зв'язку, де більшість українського персоналу не знала саме тут так важної німецької мови, а всюди на ключевих позиціях були німці. Це все в наслідок німецької політики, що змагала до обсади всіх відповідальних постів німцями. Наприкінці березня приїхали поліційні полки з «айнзацу». Це, що вони оповідали, доказувало, що щось не в порядку в галицькій дивізії. Але загал був тут безрадний, а міродайні панове або цього не знали, або не хотіли знати.

Піхота ходила пильно в «гелєнду»,[40] на стріляння і вправи. Артилерія і «фляк» не пасли задніх. Щораз частіше відбувалися тактичні вправи більшого розміру. Серед ділового настрою минув Великдень і Гітлерові уродини. Перше свято позначилось святочною стріляниною, мимо заборони посідати набої, друге — авансами в цілій дивізії та відповідним організованим гуком.

Зачали ходити чутки про близьку інспекцію Гімлера. Покищо, у нас відбулася інспекція шефа відділу протилетунської артилерії з Ф-гавптамту, штандартенфюрера Ґутберлєта. Він від'їхав вдоволений поставою нашого дивізіону, а в дальшій кореспонденції він не раз підчеркав це своє наставлення до нас і нашого командира, з яким вони були давно знайомі.

Взагалі «фляк» вибився зчасом на найбільш здисципліновану, найкраще вишколену та проваджену частину дивізії. В чорних комбінезонах, при гарматах різних калібрів, наші гармаші виглядали дійсно беззакидно, хоч від часу приїзду до Нойгамеру ми прийняли до 500 рекрутів, дуже різної вартости. Взагалі всі артилерійські частини дивізії мали добру марку.

Інспекція самим Гімлером випала в початках травня. Відбулися дивізійні маневри, з участю всіх частин дивізії та полевим гострим стрілянням, які випали, на думку начальства, доволі добре; в кожному разі, сам Гімлер мав бути дуже вдоволений. Це вдоволення він висловив на зібранні старшин дивізії, де, між іншим, сказав, що одиноким критерієм, яким руководяться при обсаджуванні офіцерських становищ є: чи зуміє даний офіцер осягнути максимум успіху при якнайменшому проливі крови (мабуть у зв'язку з переведеною перед тим «чисткою», наслідком якої багато українських офіцерів перенесено, а ще більше звільнено), а не його національність. Практика, назагал, вказувала на щось інше. Важним було теж дуже гостре дементі поголосок про плекання якоїсь «галицької нації», про що нишком шушукали в дивізії. Видимим знаком цього Гімлерового вдоволення було це, що він власноручно авансував сот. Палієнка на майора (він коротко перед тим закінчив блискуче курс для командирів арт. дивізіонів у Амстердамі), рівнож ранґу майора дістав сот. Кюстер, що було доказом признання для цілого «фляку». Та цього захоплення, чи бодай вдоволення, Гімлера нашою дивізією не ділили інші німецькі дивізійні офіцери. Вони, бувши на місці, маючи вгляд у внутрішньоорганізаційні справи, але нерозуміючи об'єктивних причин, які веліли нашому стрілецтву вести себе так, чи інакше, в тій, чи іншій ситуації, не знаючи духа народу, серед представників якого ненадійно найшлися, та, зрештою, не маючи найменшої охоти його пізнати, — бачили тільки, що в дивізії під матеріяльно-формальним оглядом багато дечого не в порядку. Ці люди не розуміли, що може й ми маємо якісь національні аспірації чи політичні стремління. Що корені лиха, якого так багато було в дивізії, лежать у засновках морально-психологічного характеру, їм мабуть, і на думку не прийшло. Для них ми були лиш німецькими вояками, і дивилися вони на нас лише з точки погляду інтересів Райху. А цю точку коротко і ясно зформулював згаданий вище німецький підстаршина, — її зміст в одному слові — «каноненфутер».[41]

І так, підполк. Шрадер, шеф санітарної служби в штабі дивізії, мав висловитися, що він бачить для врятування дивізії лиш один лік, а саме: розділити добровольців по німецьких частинах. Ще найлагідніше висловився наш командир, тепер майор Кюстер, що взагалі може найліпше розумів психіку нашого вояка, чого доказом може бути цитований вислів про УПА. Він пропонував лиш перевести в дивізії ще раз зголошення, вибраних залишити, а решту — розігнати. А їх суму поглядів на цю справу, висловив зв'язком наш дивізійний шеф канцелярії, Валь, що сказав: «Як ви будете на фронті, то перед вами будуть совєтські кулемети, а за вами — наші»…

Цей Валь — це взагалі був типок. Активний СС від 1939 р., незвичайно здібна людина, меткий організатор, з фаху торговельний бюробик, що не перешкаджало йому подаватися за студента медицини, учасник «Остфронту» (маячив вічно про ЕК І, якого, очевидно, не мав ніколи), страшний мегаломан, здеґрадований за карну справу (хоч говорив, що усунули його з офіцерської школи за «вільнодумство»), був креатурою Кюстера, що забрав його до себе, знаючи його організаційні здібності. Він дійсно поставив штабову роботу в «фляку» на висоті. За це Кюстер зробив його, не зважаючи на «форбештрафунґ»,[42] ушафюрером, мимо спротиву штабу дивізії. У позиції до цього типа стояли два інші панове, яких німці очеркують поняттям «ді Брідер». Це господарські підстаршини Маніх і Янцен. Ці люди дивилися на дивізію, як на джерело доходу і свій погляд систематично переводили в життя. Вічно дерлися з Валем про поділ добичі, а скільки ж вони накрали наших харчевих засобів, то ніхто не знає. Осторонь стояв симпатичний «фоєрверкер», Францішек Прохаска, чех з Брна, якого химерна доля загнала до Галицької дивізії. Він був ворогом есесів, бодай на словах, прийшов з летунства і нарікав часто, що, з огляду на його слов'янське походження, німці затаїли, чи привласнили собі його якийсь винахід при тяжкій зенітній артилерії. Від німців терпів шикани. Решта — це всі оті Страчеси, Шефери, Візе, Енгелі, Пічонки і як там вони ще називалися. Назагал — голота. Для цілого того «ферайну»[43] варили спеціяльні обіди. Продукти для цього брали лише на кошт стрілецтва, а українські підстаршини, що ввесь день «шибали» собою на тяжкій службі, їли варену воду з «гемізою». У процесі комплектування кадрів дістали ми ще двох німецьких оштуфів — Бльома і Фрідріхса. Перший, клясичний приклад загонистого німця, гідний «кумпан» Еміхена, якого переважав одначе й інтеліґенцією, і ростом, бодай удвоє, мав ту прикмету, що цінив військове вміння і був справедливий. Займав становище команданта легкої (2 цм) батерії і жив з стрільцями непогано, поки не потоптав тризуба, якого хлопці уложили з камінців коло бараку. Від цього часу відносини попсувалися.

Другий, Фрідріхс, дуже молоденький, нелюблений рештою німців, що бачили в ньому карієровича, «партаймана». Спеціяльно поганого наставлення до нас йому не можна було закинути. От, німак, тай тільки.

У цьому ж часі ми дістали ще 3-ох українських старшин: лікаря, дуже симпатичного д-ра Т., чот. К., як офіцера особливого призначення, і чот. Т., як