Сергій Вікторович Жадан - Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань

помешкання, вона вбігла на кухню, почала було кричати, але побачила темно-брунатного з синіми відливами індуса і боязко вийшла. Джон Леннон ще якийсь час співав, потім зайшов до ванної і замовк.

До ранку його не було чути. Я знайшов свою канапу і швидко заснув. В ту ніч мені нічого не снилося. Зранку індус прокинувся перший і енергійно почав шукати якого-небудь харчу, щоби підкріпитися, знайшов кетчуп, я в цей час теж прокинувся, дивлюся посеред кухні стоїть індус і крутить у руках кетчуп, що, питаюсь, любиш кетчуп? люблю, говорить індус, а є ще що-небудь? ні, немає, вчора все скінчилось, індус поставив кетчуп на місце й узявся за пиво, а я пішов до ванної. Ванна була зачинена зсередини. Я постукав. За дверима щось заворушилось і згодом двері відкрив Джон Леннон, який, схоже, тут спав, привіт, кажу я йому, там індус прокинувся, хоче їсти, і я би теж не відмовився від сніданку, додаю, виглядав Джон Леннон жахливо, схоже, він тут вчора впав, зрештою, ми всі виглядали не найліпше. Ми вирішуємо знайти найближчий фаст-фуд, а нашого шоколадного друга знову лишаємо на господарстві, пообіцявши принести йому чогось смачненького.

Фаст-фуд був за два квартали від Леннонового будинку, турки вже працюють, у маленькій кав’яреньці сидить кілька печальних емігрантів, грає турецький етнопоп і взагалі все чудово, навіть ранковий мокрий сніг, який падає на сходи. Ми замовляємо якусь їжу, починаємо все це мляво гризти, випиваємо ще по пиву, і тут Леннон заводиться зі старим турком, котрий сидить за сусіднім столиком. Спочатку він просто починає говорити про курдів, потім у його голосі з’являються нотки звинувачення, він швидко п’яніє і не помічає тієї межі, за яку йому не варто було заступати. Турок довго вдає, що не розуміє німецької, потім, коли мій приятель втрачає рештки обережності й совісті, не витримує та викидає його на вулицю. Я біжу його підіймати. Знаєш, інколи в житті відбуваються сцени настільки нежиттєві, що навіть не знаєш, як їх сприймати, себто не те, щоби такі речі в житті не могли відбутися, могли, звичайно, просто виглядають вони настільки по-дурному, що і говорити про них не хочеться.

Ось мокрого березне вого ранку на засніженій бруківці під фаст-фудом лежить чувак, зовні дуже подібний до покійного, царство йому небесне, Джона Леннона, а біля нього валяються його круглі окуляри, тепер такі самі, як на плакаті пам’яті справжнього Джона Леннона — тріснуте скло й крапельки крові, тільки кров ця була з носа мого приятеля, так, ніби божевільний Марк Девід Чапмен у далекому 1980 році не застрелив горопашного Джона Вінстона, а натовк йому пику на очах косоокої художниці-концептуалістки Йоко Оно. Тут замість косоокої Йоко Оно був я, тож я і підійняв свого приятеля та й потягнув його додому. В цій битві ми зазнали поразки і сказати туркам нам більше не було чого. На третю добу, себто в понеділок зранку, згідно із законами біології, індус почав смердіти. Всю неділю він то приходив до тями, то, випивши чергове пиво, знову впадав у безтурботний сон, пиво спливало разом із вікендом, Джон Леннон сидів на кухні з натовченою пикою, я цілий день намагався вийти назовні та поїхати додому, втім, мені бракувало і сил, і відваги.

З індусом треба було щось робити. Сьогодні понеділок, говорить Джон Леннон, може відвеземо його в університет? як же ми його відвеземо? питаюсь я, він же смердить, але ж тут його лишати теж не можна, наполягає Леннон, у мене сусіди, і ми беремо нашого маленького шоколадного приятеля під руки і з огидою тягнемо в підземку, привозимо під стіни університету, кладемо на його улюблену лаву і швидко тікаємо, щоби ніхто нічого не запідозрив

— Ну що — куди ти тепер? — питаюсь я

— Не знаю, — відповідає Леннон, — піду щось куплю собі поїсти. Ти поспішаєш? Ходімо зі мною. І я далі плетусь за ним, ми заходимо в якийсь супермаркет, потім в інший, Джон Леннон насправді нічого не купує, коли я хочу їхати додому, він ображається і просить зайти з ним у наступний магазин, видно, що він просто не хотів лишатися сам, погано йому, мабуть, було, уявляєш, ось пересувається він так життям, сам не знаючи для чого, а тут така нагода пересуватися з кимось іще, я його в принципі розумів, після цього він затягує мене до великого музичного магазину і знаходить там записи Баді Річа, дивися, говорить, «Біг Мак», тут є «Біг Мак», ми мусимо це взяти, в мене, кажу, грошей майже немає, нічого, говорить Джон Леннон, ми його вкрадемо, і він непомітно зриває з диска пластикову обгортку разом із електронним кодом і запихає диск собі до кишені. Ти що, ідіот, кажу я йому, тут всюди камери, нічого, не бійся, сміється він, що значить не бійся, кажу я, це тобі нічого не буде — дадуть ще раз по голові, так тобі це навіть і не зашкодить, а мене просто викинуть з вашої країни і більше ніколи не впустять! Ти конформіст, ображається він, пішов на хуй, відповідаю я йому і швидко йду на вихід.

Почекай, кричить він мені в спину, біжить за мною до каси, але тут його диск починає пищати, мабуть там був ще один код, який він не помітив, він зупиняється і починає здивовано роззиратись навколо, мовляв, що за фігня, що це в мене дзвенить, до нього рушає охоронець, але я вже вибігаю назовні і рухаюся до підземки, мудак, просто мудак, якими кретинами наповнює господь старі-добрі європейські міста, з ким доводиться спілкуватися й перетинатися, взагалі, що у нас спільного із цим Джоном Вінстоном Ленноном, крім «Біг Мака», звичайно, ок, «Біг Мак» справді поєднує багато чого в цьому химерному житті, хто з нас, зрештою, може сказати, що жодного разу не облажався, доля хитро й навчено розставляє свої пастки, спробуй не попадись у них, якщо зможеш, штовхаєшся собі, штовхаєшся з дня у день та лишень і можеш, що захоплюватися дивовижним задумом небес, усіма їхніми вивертами і діяннями, усіма їхніми, врешті-решт, творіннями, як-от Джон Вінстон Леннон, непоганий, зрештою, хлопець, якби ще не знаходив на свою задницю стільки неприємностей, ну, але це вже карма, це вже карма...

І я сідаю в підземку і їду додому, після чотириденного спілкування з друзями мені хочеться спати та їсти, особливо хочеться спати, тому я