Рудольф Еріх Распе - Пригоди барона Мюнхаузена

class="p1">І ось ледве ми висадилися на берег, йому одразу ж стало недобре.

— Заберіть у мене з-під ніг цей сир! — кричав він. — Я не можу, не хочу ходити по сиру!

Я нагнувся до землі та все зрозумів.

Острів, до якого причалив наш корабель, був зроблений із чудового голландського сиру!

Так-так, не смійтесь, я кажу вам щиру правду: замість глини у нас під ногами був сир.

Чи ж дивно, що жителі цього острова харчувалися майже виключно сиром? Але сиру від цього не ставало менше, оскільки за ніч його виростало рівно стільки, скільки з’їдалося за день.

Увесь острів був покритий виноградниками, але виноград там особливий: стиснеш його в кулаку, й замість соку тече молоко.

Жителі острова — високі, вродливі люди. У кожного з них по три ноги. І завдяки цьому вони можуть спокійно триматися на поверхні молочного моря.

Хліб тут росте печений, одразу в готовому вигляді, тому жителям острова не доводиться ні сіяти, ні орати. Я бачив багато дерев, обвішаних солодкими медовими пряниками.

Під час наших прогулянок по Сирному острову ми знайшли сім річок, де текло молоко, і дві річки зі смачним пивом. Зізнаюся, ці пивні річки мені припали до смаку значно більше за молочні.

Чимало інших чудес ми побачили, коли гуляли островом.

Особливо вразили нас пташині гнізда. Вони були неймовірно великі. Одне орлине гніздо, наприклад, було вище, ніж найбільший будинок. Воно було сплетене із гігантських дубових стовбурів. У ньому ми знайшли п’ять сотень яєць, кожне завбільшки з бочечку.

Ми розбили одне яйце, і з нього вилізло пташеня — разів у двадцять більше, ніж дорослий орел.

Пташеня запищало, і одразу йому на допомогу прилетіла орлиця. Вона схопила нашого капітана, підняла його до найвищої хмари і звідти викинула в море.

На щастя, він був чудовим плавцем, і за кілька годин добрався до Сирного острова вплав.

В одному лісі я був свідком того, як острів’яни повісили на дереві трьох чоловіків догори ногами. Нещасні стогнали і плакали. Я запитав, за що їх так жорстоко карають. Мені відповіли, що це мандрівники, які щойно повернулися з далекої подорожі й тепер нахабно брешуть про свої пригоди.

Я похвалив острів’ян за таку мудру розправу із брехунами, адже сам ненавиджу обман і розповідаю тільки найщирішу правду.

Втім, ви, певно, й самі помітили, що в усіх моїх оповідях немає ані слова брехні. Обман мені огидний, і я щасливий, що всі близькі мені люди завжди вважали мене найбільш правдивою людиною на землі.

Коли ми повернулися на корабель, то негайно підняли якір і відчалили від чудового острова.

Усі дерева, які росли на березі, немовби хтось подав їм знак, двічі низько поклонилися нам і знову випросталися.

Розчулений їхньою незвичайною люб’язністю, я зняв капелюха і послав їм прощальний привіт.

Напрочуд ввічливі дерева, чи не так?

Кораблі, які проковтнула риба

У нас не було компаса, і тому ми довго блукали незнайомими морями. Судно оточували страшні акули, кити та інші морські чудовиська. Нарешті ми наштовхнулися на рибу, яка виявилася настільки великою, що, стоячи біля її голови, не можна було побачити її хвоста. Коли риба захотіла пити, вона роззявила пащу, і вода рікою потекла в її горлянку, наше судно піднімалося на високих хвилях. Решту часу в животі було сухо.

Дочекавшись, коли вода спаде, ми з капітаном зійшли з корабля прогулятися. Тут ми зустріли моряків з усього світу: шведів, англійців, португальців… У череві рибини їх було десять тисяч. Багато з них жили тут уже кілька років. Я запропонував зібратися разом і обговорити план звільнення із цієї задушливої в’язниці.

Мене обрали головою, але якраз тоді, коли я оголосив збори відкритими, проклятуща рибина почала знову пити, і ми всі розбіглися по своїх суднах.

Наступного дня ми знову зібралися, і я вніс таку пропозицію: зв’язати дві найвищі щогли і, щойно риба відкриє рота, поставити їх сторчма, щоб вона не могла зціпити щелепи. Тоді вона так і лишиться із роззявленою пащекою, тож ми вільно випливемо назовні.

Моя пропозиція була схвалена одностайно.

Двісті найкремезніших матросів поставили в роті чудовиська дві найвищі щогли, і воно не змогло закрити пащу.

Кораблі весело випливли із черева у відкрите море. Виявилося, що в животі потвори було сімдесят п’ять суден. Можете собі уявити, якої величини був тулуб рибини!

Щогли ми, звісно ж, так і залишили в роззявленій пащеці риби, щоб вона більше нікого не могла проковтнути.

Звільнившись із полону, ми захотіли дізнатися, де перебуваємо. Виявилося, що в Каспійському морі. Це дуже здивувало нас усіх, адже Каспійське море закрите: воно не з’єднується з жодним іншим морем.

Але триногий учений із Сирного острова, якого я взяв із собою, пояснив мені, що рибина потрапила до Каспійського моря через якийсь підземний канал.

Ми попрямували до берега, і я повідомив своїм супутникам, що сходжу на сушу і більше ніколи й нікуди не поїду. З мене цілком стане і тих пригод, які я пережив у останні роки, а тепер я хочу відпочити. Мої мандри добряче втомили мене, і я вирішив далі вести спокійне життя.

Сутичка з ведмедем

Варто було зійти з човна, як на мене накинувся велетенський ведмідь.

Це був жахливий звір неймовірних розмірів. Він розірвав би мене за одну мить, але я схопив його за передні лапи і так сильно стиснув їх, що ведмідь заревів від болю. Я знав: якщо відпущу його, він одразу ж розтерзає мене, і тому тримав його лапи три дні й три ночі, доки він не помер від голоду.

Так, він помер від голоду, оскільки ведмеді тамують свій голод тим, що смокчуть власні лапи. А цей ведмідь ніяк не міг посмоктати лапу, і тому загинув голодною смертю. З того часу жоден ведмідь не зважився напасти на мене.