Юрій Дмитрович Бойчук - Повна енциклопедія тваринництва

як збудник потрапляє в ґрунт, де бактерії-збудники мешкають постійно, особливо у вологих місцях. Некробактеріоз частіше виникає у вологі періоди року внаслідок травмування шкірного покриву або слизових оболонок, утримання тварин у сирих приміщеннях на брудних, мокрих підстилках. Захворюваність може досягати 30–90 %.

Клінічні прояви. Інфекційна хвороба, що характеризується омертвінням і гнійним розпадом шкіри міжратичної щілини і вінчика, в окремих випадках на вимені, у ротовій порожнині, на статевих органах, у печінці, легенях, а у молодняку – омертвінням окремих ділянок слизової оболонки ротової порожнини. Найсприятливіші до захворювання ВРХ, північні олені, вівці, коні, кури. Інкубаційний період триває до 3 діб. У хворих особин спостерігається кульгавість. Під час огляду міжратичної щілини і вінчика виявляють почервоніння і набряк шкіри. Надалі зона почервоніння розширюється, на шкірі міжратичної щілини і вінчика з’являється серозний випіт і утворюється виразка із рваними краями. Уражена кінцівка гаряча на дотик, болюча. Тварина пригнічена, не приймає корм, температура тіла підвищується.

У телят на язиці, яснах, рідше на піднебінні спостерігають щільні сіро-білі або жовтуваті плівки, щільно з’єднані з тканиною. У разі виявлення ураження шкіри міжратичної щілини і слизової оболонки ротової порожнини необхідно терміново запросити ветеринарного лікаря, оскільки приблизно такі ж ознаки спостерігаються у разі захворювання ящуром і деякими іншими небезпечними вірусними захворюваннями.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і бактеріологічних досліджень, диференціюючи від ящуру, вірусної діареї та злоякісної катаральної гарячки великої рогатої худоби.

Лікування. Проводять хірургічне оброляння некротичних виразок, видаляють омертвілі тканини, промивають очищену рану 3 %-м розчином марганцевокислого калію або 3 %-м розчином перекису водню. Внутрішньом’язово вводять хлортетрациклін, дибіоміцин, дитетрациклін.

Профілактика. У зв’язку з тим, що некробактеріоз виникає в господарствах, де є умови для пошкодження кінцівок, особливо шкіри міжратичної щілини і вінчика, вживають заходів щодо усунення цих факторів: забезпечують сухою підстилкою у стійлах, роблять своєчасне обрізання, розчищення копит тощо. У разі виявлення захворювання хворих особин ізолюють і лікують, а в решти тварин оглядають копита, наявні ранки обробляють дезінфікувальним розчином (5–10 %-й розчин креоліну, 2–10 %-й розчин формаліну, 5 %-й розчин мідного купоросу тощо). Корисно робити ванни для ніг із зазначеними розчинами протягом 3–5 днів.

Парагрип

Етіологія. Переносники захворювання – хворі тварини і вірусоносії, що заражають здорових особин повітряно-крапельним шляхом і, можливо, перорально з молоком хворих корів, не виключають і статевий шлях передання. Виникає частіше холодної пори року, чому сприяють стреси, надто транспортування та скупченість тварин.

Клінічні прояви. Гостра контагіозна вірусна хвороба, що характеризується переважним ураженням органів дихання. Вражає здебільшого телят віком від 10 діб до 5–6 місяців. Збудник – параміксовірус, малостійкий до дезінфікувальних засобів. Наприклад, він інактивується ефіром, хлороформом, розчинами кислот та лугів.

Інкубаційний період хвороби триває 24–30 год. Спостерігають пригніченість, гіперемію слизової оболонки носа, сльозотечу, виділення з носа, задишку, підвищення температури тіла до 40,9–41,5 °C, кашель, розвивається кон’юнктивіт.

Лікування. Лікувальні заходи переважно спрямовані на підвищення загальної опірності організму тварини та профілактику бактеріальних ускладнень. Украй важливо забезпечити тварин повноцінним годуванням, правильним утриманням, оптимальними параметрами мікроклімату.

Профілактика. Для пасивної профілактики застосовують сироватку антитіл. Необхідно дотримувати всіх систем організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів.

Пастерельоз

Етіологія. Збудник – пастерела – малостійкий до дії дезінфікувальних засобів, але під час нагрівання до 70–90 °С гине протягом 5–10 хв. Максимальна збережність у ґрунті та воді становить 26 діб, у гною – 72 дні.

Хворі й тварини, які вже перехворіли на пастерельоз, виділяють пастерел у зовнішнє середовище з витіканнями з носа і випорожненнями. На виникнення хвороби в будь-яку пору року впливають стресові фактори. Шляхи зараження – аліментарний та аерогенний. Летальність становить від 10 до 75 %.

Клінічні прояви. За гострого перебігу хвороба характеризується ознаками септицемії (форма сепсису загальної інфекції), за якої в крові циркулюють патогенні мікроорганізми без залучення в запальний процес різних органів і тканин, та геморагічного запалення слизових оболонок дихальних шляхів і кишечника. Хворіє також людина. У перебігу хвороби виділяють надмірно гостру, гостру, підгостру і хронічну форми. Інкубаційний період триває від кількох годин до 2–3 діб, іноді більше.

За надгострого перебігу після підвищення температури тіла і розвитку діареї (а іноді й без прояву ознак) тварини швидко гинуть.

За гострого перебігу у ВРХ підвищується температура тіла, з’являються задишка, кашель, витікання з ніздрів, а іноді й пронос із домішкою крові (частіше у молодняку), крім того, можуть спостерігатися набряки в ділянці голови, глотки, шиї. У більшості випадків тварини гинуть або хвороба перетікає у підгостру або хронічну стадію.

Хронічний перебіг супроводжується схудненням, анемією, набряканням суглобів ніг.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів бактеріологічного дослідження частини внутрішніх органів від трупів. Під час постановки діагнозу слід виключити паратиф і сибірську виразку.

Лікування. Вводять гіперімунну сироватку проти пастерельозу та антибіотики тетрациклінового ряду, сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби.

Профілактика. Введення вакцини здоровим особинам, імунізація всіх тварин, що мали контакт із хворими, ізолювання хворих особин, а також дезінфекція приміщень.

Сальмонельоз, або паратиф

Етіологія. Збудник – мікроб сальмонела, малостійкий до дії дезінфікувальних засобів. Це інфекційна хвороба молодняку великої рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин, частіше виникає після відлучення від матки або переведення на збірне молоко і характеризується ураженням кишечника, легенів, печінки та інших органів.

Клінічні прояви. Телята віком від 10 діб до 2 місяців заражаються від хворих тварин і бактеріоносіїв у будь-яку пору року (частіше в зимово-весняний період), аліментарним шляхом, часто – через інфіковані молоко та відвійки.

Інкубаційний період триває 1–8 діб. Перебіг захворювання має гострий чи хронічний характер.

У хворих особин за гострого перебігу підвищується температура тіла (лихоманка), вони відмовляються від корму, більше лежать. На другу-третю добу з’являється пронос, кал рідкий, у ньому багато слизу, іноді кров. Спостерігається почастішання дихання, кон’юнктивіт. Якщо хвора тварина не загинула протягом 3–5 діб, хвороба переходить у хронічну стадію, що характеризується появою кашлю, задишки, пневмонії, запаленням суглобів. Хворі гинуть протягом 5–10 діб, деякі одужують і тривалий час відстають у розвитку. Такі тварини можуть заражати здорових.

Діагноз встановлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів бактеріологічного та серологічного дослідження крові та тканин загиблих тварин. Слід диференціювати сальмонельоз від диспепсії та колібактеріозу.

Лікування. Хворим дають всередину антибіотики (синтоміцин, левоміцетин, хлортетрациклін, тераміцин), сульфаніламідні (норсульфазол, етазол) та нітрофуранові (фуразолідон, фурагін) препарати. З урахуванням сумісності цих терапевтичних засобів ефективні їх поєднання.

Профілактика. Своєчасне злучання, повноцінне годування тільних тварин, введення в раціон молодняку бактеріальних препаратів і преміксів запобігають розвитку цього захворювання. З метою профілактики сальмонельозу глибоко тільних корів, а потім і телят вакцинують. У перехворілих тварин виробляється стійкий імунітет.

Сибірська виразка

Етіологія. Хворобу спричиняє паличкоподібний мікроб, особливо стійкий до дії дезінфікувальних засобів. Так, під час кип’ятіння він гине через 45–60 хв, 1 %-й розчин формальдегіду або 10 %-й розчин їдкого натру вбиває його тільки через 2 год. У разі потрапляння збудника в ґрунт мікроб утворює спори, що зберігаються десятки років.

Тварини заражаються частіше на пасовищі або через корми, у які потрапили з ґрунту спори мікробу сибірської виразки. Людина заражається під час обробляння туш або розтину трупів тварин, хворих на сибірку.

Клінічні прояви. Заразна, швидкого перебігу хвороба. Хворіють усі види тварин, включаючи хутрових звірів і людину. Характеризується різким підвищенням температури тіла, утворенням щільних пухлин (карбункулів) на шкірі, у кишечнику, легенях і мигдалинах. Сибірська виразка може мати блискавичний, гострий і хронічний перебіг.

За блискавичного перебігу хвора ВРХ збуджена, температура тіла підвищується до 41–42 °С, слизові оболонки очей стають синюшними. Тварина раптово падає і в судомах гине. За гострого перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 42 °С, тремтіння, синюшність слизових оболонок очей і крововиливи, а також здуття рубця (тимпанія). Тривалість хвороби становить до 2–3 діб. Хронічний перебіг проявляється схудненням, набряками під нижньою щелепою