Річард К. Морган - Пробуджені фурії

— Ви її годували? — спитав я голосом, що відгукнувся скрипом у моїх власних вухах.

— Через вену, — Аюра сховала зброю, поки ми чекали, коли її люди винесуть Сильву до кам’яного садка. Тепер вона ступила наперед, обіруч роблячи заспокійливі жести. — Ви мусите зрозуміти, що…

— Ми чудово розуміємо, — сказав Бразил. — Ми розуміємо, хто ти й тобі подібні насправді такі. І дуже скоро ми очистимо від вас цей світ.

Певно, він якось ворухнувся чи то сіпнув дулом осколкової гвинтівки. Навколо нас панічно заклацала піднята зброя.

Аюра розвернулася до них.

— Ні! Опустіть зброю.

Я зиркнув на Бразила й пробурмотів.

— Ти теж, Джеку. Не страчуй шанс.

Тихий рубаний звук. Уздовж довгого гостьового крила цитаделі до нас мчав, опустивши носа, чорний штурмкоптер «Дракуль». Він широко розвернувся над кам’яним садочком, пройшов над морем, хвильку повагався, коли небо розірвала блакить, а тоді повернувся, погойдався й випустив посадкові щупи. Звук двигуна змінився, і він з комашиною точністю всівся на парапет праворуч від нас. Якщо пілота й непокоїла орбітальна активність, на його техніці посадки це ніяк не позначилося.

Я кивнув до Сьєрри Трес. Вона пригнулася під тихою бурею гвинтів і, присівши, побігла до штурмкоптера. Я побачив, як вона схилилася всередину й коротко побалакала з пілотом, а тоді знову глянула на мене й показала, що все гаразд. Я сховав свого «Сонцеструма» й повернувся до Аюри.

— Гаразд, ти й твій юнга. Підніміть її і принесіть до мене. Допоможете її завантажити. Решта залишиться на місці.

Хоч і незграбно, але ми троє спромоглися винести Сильву Ошіму з кам’яного садка на парапет. Бразил обійшов півколом і став між нами й обривом. Я підняв сірогриву жінку під руки, Аюра підтримувала спину, а інший Ковач узявся за ноги. Разом ми перенесли її обм’якле тіло до штурмкоптера.

Вже в дверях, серед гуркоту гвинтів над головою, Аюра Гарлан схилилася над ледь притомним тілом, яке ми тримали. Штурмкоптер був машиною, спроектованою на малочутність, але так близько до гвинтів я все одно не зміг розчути, що вона сказала. Я витягнув шию до неї:

— Що кажеш?

Вона знову схилилася ближче. І просичала просто мені у вухо.

— Я сказала, щоб ти прислав її мені цілою, Ковачу. Ці циркові революціонери, з ними ми можемо повоювати якось іншим разом. Але якщо вони пошкодять бодай частинку тіла чи розуму Міці Гарлан, я витрачу весь залишок свого існування на те, щоб уполювати тебе.

Я усміхнувся до неї посеред шуму. Підвищив голос, бо вона знову віддалилася.

— Мене це не лякає, Аюро. Я все життя мав справу з таким непотребом, як оце ти. Я поверну Міці Гарлан, бо пообіцяв. Але якщо ти справді так за неї хвилюєшся, то краще заплануй для неї якісь тривалі канікули на інших планетах. Цей народ в носі не колупатиметься.

Вона опустила погляд на Сильву Ошіму.

— Знаєш, це ж не вона, — прокричала. — Цього ніяк не може бути. Квеллкриста Сокольнича мертва. Справді мертва.

Я кивнув.

— Нехай так. Тож як же вийшло, що ви, гімнюки з Перших родин, так за нею пнетеся?

Вигуки очільниці безпеки прозвучали по-справжньому стривожено.

— Як вийшло? А так, Ковачу: ким би вона не була — бо це не Квелла — вона знову витягла заразу з Нечищеного. Новий різновид смерті. Спитай її про «Протокол Кволґрист», коли вона прокинеться, а тоді спитай ще себе, чи так уже жахливо те, що я зробила, аби цьому запобігти.

— Агой! — то було моє молодше я, котре тримало Сильвині коліна, розвівши руки знущально широко. — Ми будемо вантажити це стерво, чи ви всю ніч про неї патякатимете?

Я дивився на нього довгу хвилю, а тоді обережно підняв голову й плечі Сильви туди, де в тісному салоні гелікоптера вже чекала Сьєрра Трес. Так він підійшов ближче до мене.

— Нічого ще не скінчено, — прокричав він мені на вухо. — У нас із тобою ще є незалагоджені справи.

Я просунув одну руку під коліно Сильви Ошіма й пхнув його ліктем геть, подалі від неї. Погляди зустрілися.

— Дивись мені не наривайся, — гукнув я. — Запродане ти мале гімнидло.

Він наїжачився. Бразил підтягнувся ближче. Аюра поклала долоню на руку молодшого мене і настирливо заговорила йому на вухо. Він відступив. Підняв свого пальця, наче дуло, й тицьнув у мій бік. Сказане ним змило потоком повітря від гвинтів. Тоді очільниця служби безпеки Тарпанів повела його парапетом на безпечну відстань. Я заскочив на борт «Дракуля», посунувся, щоб прийняти Бразила, і кивнув до Сьєрри Трес. Вона звернулася до пілота, і штурмкоптер трохи відпустив захвати, якими тримався за парапет. Я глянув на іншого, молодшого Ковача. Подивився, як дивиться на мене він.

Ми злетіли.

Бразил поруч зі мною приліпив на обличчя усмішку, що скидалася на маску до якоїсь церемонії, на котру мене ніколи раніше не запрошували. Я втомлено кивнув до нього. Раптом я чогось увесь став розбитий душею і тілом.

Довго пливли, нещадно напружувалися й мало не загинули при підйомі, наїжачилися під час протистояння — все це раптом упало мені на плечі.

— Ми впоралися, Таку — прогорланив Бразил.

Я похитав головою. Зібрав сили сказати:

— Поки що добре, але ще рано.

— Ох, ну чого ти такий.

Я знову похитав головою. Вхопишись за поручень, я висунувся зі штурмкоптера й придивився на розсип вогнів Рильської цитаделі, що швидко віддалялися. Непідсилений зір уже не давав мені роздивитися постаті в кам’яному садку, а я надто втомився, щоб накручувати нейрохімію. Але хоч як швидко наростала між нами відстань, я все одно відчував його погляд і безжалісну лють, що розпалювалася в ньому.

Розділ тридцять третій

Ми знайшли «Острів Бубін» саме там, де він і мусив бути. Точність Ісиної навігації, яку вона витримувала за допомоги комп’ютерної пілотажної системи тримарана, була бездоганною. Сьєрра Трес балакала з пілотом, котрий, з усіма поправками на дуже короткий час знайомства нібито був доволі пристойним парубком. Враховуючи статус заручника, під час польоту він майже не виказував ознак нервозності, а раз навіть сказав щось таке, від чого Сьєрра Трес засміялася вголос. Зараз же він лаконічно кивнув, коли вона сказала щось йому на вухо, розгорнув кілька пілотажних екранів на всю інструментальну панель, і штурмкоптер полинув до яхти. Я жестом попросив запасний комунікаційний набір і втулив собі навушника.

— Ти ще там, Аюро?

Вона озвалася чітко й страхітливо ввічливо.

— Я ще слухаю, Ковачу-сан.

— Добре. Ми майже сіли. Наш льотчик знає, що мусить швидко полетіти геть, але просто