Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

співробітництва з правонаступницею АК, організацією «Вольношч і Незавіслошч» (ВіН): «...Поляки, добре знаючи, що з українцями братній союз ніколи не буде побудований на платформі рівний з рівним, намагаються трактувати теперішні наші добрі відносини як хвилю часу. Незважаючи на те, що політики з “ВіН” назовні намагаються бути добрими приятелями, виказувати нам співчуття, але в дійсності зовсім нічого не роблять для того, щоб приготувати свій народ до твердого союзу з нами. На кожному кроці, чи в підпільних летючках, чи в піснях, чи в приватній розмові, вони все ще мають великі претензії до західних земель України і вірять у те, що ці землі будуть їхніми»[644]. Отже, за таких умов годі було й думати про можливість якогось компромісу, а тим більше тривалої співпраці.

Розділ VI
УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКЕ ПРОТИБОРСТВО НАПРИКІНЦІ ВІЙНИ

Головна ідея життя в світовому та історичному масштабі полягала тоді у боротьбі з фашизмом, гітлеризмом. Велика його ріка, що крутила людськими долями, розмивала піщаний острівець, вибудуваний потугами таких, як я — синів та дочок Західної України.

(З книги В. Р. Щеглюка «Як роса на сонці»: Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів колишнього діяча ОУН і УПА Л. С. Павлишина. — Львів, 1992 р.) 1. 27-ма Волинська піхотна дивізія АК на етапі визволення радянськими військами Західної України

Процес створення 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової не був справою одного дня, а тривав щонайменше 2–2,5 місяці — з другої половини січня до квітня 1944 р. Жоден з виданих до того часу Головним комендантом АК наказів (у тому числі наказ № 5 про відтворення Польських Збройних Сил від 9.IV.1942 р., а також наказ 13000/III щодо проведення акції «Бужа» від 20.XI.1943 р.) не передбачав створення на території Волинського округу подібної військової одиниці[645]. Східні округи АК мали виконувати роль прикриття антифашистського повстання у Центральній Польщі, а тому основною діяльністю місцевого підпілля були диверсії в тилу німецької армії, передусім, на шляхах сполучень. З підходом радянських військ польські загони свою діяльність припиняли[646].

Для проведення диверсій створювати дивізію не було потреби. То що ж тоді змусило командувача Волинського округу полковника К. Бомбінського («Любонь») видати 15 січня 1944 р. наказ про мобілізацію та концентрацію всіх наявних бойових сил Ковельського й Луцького районних інспекторатів (діячів підпільних осередків, бійців партизанських загонів) у західній частині округу з метою створення великого військового з’єднання (початково передбачалося створити навіть корпус Війська польського у складі двох бригад: ковельської і володимирської, а після прибуття загонів Рівненського інспекторату до них мала приєднатися і третя бригада)?

Районні інспектори майор Я. Шатовський («Коваль») і капітан Л. Швікла («Адам») причиною цього вважали особисті амбіції полковника Бомбінського, який нібито прагнув до того, щоб ні в чому не поступитися своїм колегам, рівним йому за військовим чином, які після відтворення польських збройних сил мусили очолити корпуси і навіть більші військові формування[647]. Але, на наше переконання, прагнути до згуртування всіх сил у складі однієї бойової одиниці полковника змусила, передусім, військова ситуація, що склалася в окрузі, а також перший досвід зіткнення з радянськими військами.

Комендант Рівненського інспекторату капітан Т.-М. Клімовський («Остоя»), перший серед аківських офіцерів, хто мав можливість на власні очі спостерігати за діями радянських підрозділів, у першій половині січня 1944 р. інформував командувача округу: «Через велику перевагу всіх трьох ворожих нам чинників, німецького, українського і радянського, розпорошені по всій території Волині дії наших загонів не матимуть позитивних наслідків. Загони виконують свої завдання лише частково і будуть стерті з поверхні землі як розсипане зерно, про яке ніхто й не довідається. Принцип взаємодії з радянськими військами у боротьбі проти німців при розпорошенні власних сил може дати позитивні наслідки тільки за умови доброї волі обох сторін. Реальнішим у нашій ситуації було б зробити таке: а) визначити оперативний район для всіх наявних на Волині збройних сил; б) сконцентрувати там усі партизанські загони; в) виконати покладене на Округ завдання всіма силами»[648].

Хто-хто, а капітан «Остоя», в минулому фахівець з диверсійної діяльності у складі «Вахляжа», спеціально надісланий на територію Польщі з Великобританії, який пізніше виявив неабиякі організаторські здібності на посаді коменданта Рівненського інспекторату, і, нарешті, майбутній начальник штабу 27-ї Волинської дивізії піхоти, знав справу, про яку інформував полковника Бомбінського[649].

Командувач округу притримувався подібної думки. Радянські війська слід було зустріти «у всеозброєнні» та продемонструвати тим само «стан польської присутності» на волинській землі[650]. Район зосередження польських військових формувань, чи так звана оперативна база, був ним визначений у межах: на півночі — комунікаційний шлях Голоби — Ковель — Дорогуськ, на півдні