Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

службовому готелі міністерства ви отримаєте усе необхідне, — твердо пообіцяв старший куратор, і можна було бути певним, що все, що маг шукатиме, буде на місці, навіть якщо конкретно зараз Фелістер не мав про це зеленого поняття.

Маг поставив на стіл складений вчетверо листок.

— Список, — серйозно пояснив він, — і ще ванну, велику.

Посмішка чиновника стала трохи зацькованою. Деніс подумки пригадав список характеристик, складений куратором північно-західного регіону — на її думку, Томас Тангор був врівноваженим, непростим в управлінні, і наполегливим у досягненні своїх цілей. Всі чорні надзвичайно вперті люди, і якщо спеціаліст вважав за необхідне підкресили цю рису особливо… Зазвичай, в настільки складних випадках супровід мага довіряли емпатам, але вимагати від білого всюди слідувати за некромантом було близьким до спроби вбивства — вид забороненої ворожби просто ошелешував нещасних.

— Мені викликати для вас машину? — приречено поцікавився Фелістер, вивчаючи список необхідних речовин.

Маг мало не подавився салатом.

— А до вечора це не почекає?

— Так, так, — стрепенувся Деніс, — до заходу сонця всього пара годин.

— В такому випадку, я залишу з вами свого помічника, — безжально підсумував старший куратор, — він забезпечить вас транспортом і передасть ключі. У вас ще є якісь побажання?. — Чорний помотав головою. — У такому випадку, я з вами прощаюся. Приємного вечора!

Розглядаючи спину начальника, яка віддалялася в бік виходу, Деніс подумав, що його перше самостійне завдання може виявитися не таким вже і цікавим. Швидко нагадалася улюблена приказка Служби Підтримки: «Всі знають, що нелегко мати справу з чорним магом, але тільки куратори знають, НАСКІЛЬКИ це нелегко.»

Некромант закінчив трапезу, замовив свіжих газет і ще чаю, після чого заглибився у читання. Деніс старанно робив вигляд, що він ще один зомбі. Це було неважко — гіперактивних людей в Службу Підтримки не брали. Десь через півгодини чорний згадав про наявність співрозмовника.

— Скажіть, шановний, а Чудесники у вас в місті є?

— Є, — не став заперечувати Деніс.

— І що ви з ними робите?

Молодий куратор спробував коротко узагальнити події останніх місяців.

— Ведемо боротьбу за уми. Вони поширюють чутки, ми їх спростовуємо і займаємося просвітительською роботою. Словом, як усюди.

Маг з недовірою мугикнув.

— У нас за три роки скрутили пару Посвячених, а дрібноти взагалі без ліку. Ти як, в курсі справ, чи лише газети читаєш?

— В курсі усіх справ бути неможливо, — Деніс філософськи поставився до недовіри чорного, — в столиці вони поводяться тихше, тут за кожним рогом по жандарму, а за деякими і по два. Простору нема!

Чорний невизначено повів бровою і повернувся до читання. Треба буде доповнити характеристику в досьє: «впертий і передбачливий». Ну скільки бойових магів поцікавиться завчасно, в якому оточенні їм доведеться працювати?

— Старший згадував службовий готель… Це як?

— Це скорше багатоквартирний будинок, в місцевих традиціях, без кухні і ванної.

Керівництво міністерства було би щасливе зекономити на гостях, але спроба розташувати заїжджих в одній казармі закінчилася би масовим побоїщем. Приїзд на чужу територію і так викликав у них стан максимального збудження, а якщо на периферії зору ще і постійно маячили колеги, то навіть маги, які пройшли армійську муштру, починали хамити і задиратися.

Маг вичленив головне:

— А де ж митися?

— В столиці прийнято митися в спеціальних закладах, які називаються «купальні».

І ціни там вчили економити дорогоцінну воду краще, ніж будь-яка проповідь: вода до міста поступала акведуком, пропускна здатність котрого була велика, але не безмежна. У випадку проблем від водопостання в першу чергу відключали суспільні мийні. Але навіщо північному гостеві ці тонкощі?

— Гм. Оригінально. Жінки і чоловіки разом?

— Ні, в різних відділах. Часом — в різні дні.

Маг трохи заспокоївся, але ненадовго. Розмова дійшла до пам’яток культури і історії, причому нормальні розваги (верблюжі перегони і собачі бої) чорного не цікавили, зате нездорову увагу викликав театр драми.

— А що там іде? — зацікавився Тангор.

— «Закляття веселки», — здивовано відізвався куратор. З такими інтересами він зіштовхнувся вперше.

— Про що?

— Про темні століття, — викрутився Деніс (запеклим театралом він ніколи не був).

— Квиток купиш?

— Не впевнений, — признався куратор, — другий тиждень після прем’єри.

Змиритися з тим, що наступним інтересом чорного були книги, виявилося простіше. Клятвено пообіцявши записати Тангора в знамениту столичну бібліотеку (і хай Фелістер сам думає, як це зробити), Деніс твердо вирішив запалити лампаду духам предків і пожертвувати ароматичну паличку Хранителю Пустелі — екзотичні інтереси підопічного не обіцяли кураторові нічого, крім проблем. Але контакт було налагоджено, і час до вечора пролетів непомітно, а коли на розпечені вулиці Хо-Карга опустилися сутінки, за ними приїхав обіцяний Фелістером транспорт. Тангор чемно постелив на сидіння ганчірку і запустив на неї пса-зомбі, ігноруючи незадоволені погляди водія. Деніс самотужки заштовхав у багажник гігантську валізу, і міністерський автомобіль (громіздке чудовисько з тепловим насосом на даху) неквапно покотився вулицями, в оточенні запряжених конями фаетонів, дзеркально-білих лімузинів і неймовірної кількості рикш.

Столиця ніби виходила зі стану заціпеніння — на оце недавно ще тихих вулицях було чути заклики зайти в той чи інший магазин або ресторан, верескливі сигнали клаксонів, сміх і гомін тисячі голосів. В салон звуки долітали приглушеними, від пса-зомбі тонко пахло конвалією, від некроманта не пахло взагалі нічим, і Деніс почав відчувати до нього підсвідому повагу. Може, не так і погано, що доведеться працювати у вихідні? Зате премія буде велика. Тангор виглядав виключно добре вихованим магом, а в його дивних зацікавленнях є навіть якийсь плюс — можна відкрити для себе щось нове.

І все ж, коли автомобіль підкотився до службового готелю НЗАМПІС, Деніс відчув неймовірне полегшення — залишилось влаштувати некроманта в його кімнату, вказати напрямок на купальню і їдальню (хоча навряд чи він сьогодні до них добереться) і можна забути про роботу до завтрашнього ранку.

Відлічивши третій під’їзд від рогу будинку, куратор з усім можливим поспіхом затягнув туди речі свого підопічного, а от Тангор нікуди не поспішав, уважно оглядаючись навколо, ніби в пошуках якоїсь каверзи. В кінці, чорний виявився правим — з їх наближенням двері під’їзду розчинилися від різкого кóпанця, і на порозі виникла похмура пика в форменому картузі, а на одязі незнайомця біліли флуоресцентними нитками офіцерські значки. Деніс сахнувся геть, моментально потягнувши за собою валізу — таке характерне положення нашивок їх примушували завчати напам’ять. З глибини під’їзду, з гідністю гірського лева, виступив бойовий маг в званні полковника армії і, не роззирнувшись довкола, віддалився в бік стоянки службового транспорту. Тангор акуратно відійшов, провівши колегу уважним оглядом з-під повік. Куратор перевів дух (повезло нарватися на сусіда!) і безстрашно зайшов у приміщення — інших мешканців у двоквартирному під’їзді не могло бути в принципі.

Налякати чорного мага майже неможливо (хіба лише пригрозити виставити його дурнем перед іншими), а на всі інші несподіванки він