Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- А якщо до Острова Вічних Вітрів дійдуть чутки про те, що трапилося із принцом Ядером. Якщо там дізнаються, що ти його вбив? - Продовжувала плакати Мира.

- Ніхто не буде шукати того мерзотника. Вчора ми отримали лист - на Острові Вічних Вітрів був переворот і Принц уже давно у вигнанні. За його голову - живу чи мертву - просять чималу винагороду.

- Це правда? - Витираючи свої сльози, Мира поглянула на Драгана.

Той лиш ствердно кивнув і пригорнув дівчину до себе, цілуючи її у маківку.

- Чому ти не казала, що знаєш де Серце Острова. - Драган задумливо дивився на море, хвилі якого повільно колихалися.

- Я не знала, що воно тут. Моя мати, ще до своєї смерті показала мені це місце. Та я все ніяк не могла згадати, як сюди потрапити. Але чому я його не бачу? - Дівчина покрутила довкола головою, намагаючись знайти те саме Серце. Однак, вона крім як моря, піску та скель більше нічого не бачила.

- Все, на що ти зараз тут дивишся і є Серце. Миро, Серце Острова це не конкретна річ, а місце в якому захована чимала чиста енергія. Навіть зараз я її відчуваю.

- Тобто відчуваєш?

- Розумієш, кожен має особливу енергію. Свій унікальний сигнал. Мелодію, якщо можна це так назвати. У звичайних людей ця енергія відчувається слабше. У наділених магією – вона сильніша і яскравіша. Більш гучна. А у Серця Острова вона просто потужна.

- А як саме ти відчуваєш цю енергію. - Знову допитувалася дівчина.

 - Для початку, я відшукую відголоски енергії. Намагаюся відчути її. Пропустити крізь себе. Коли ж я вловлюю сигнал, то вже починаю читати емоції та відчуття, які по собі залишає ця енергія. Саме так, я можу відчувати чари, що оточують нас. А інколи мені вдається зчитати емоції інших людей. От як, в приміром, у тебе. Ти зараз вся випромінюєш щастя. – Драган усміхнувся і поцілував Миру в носик.

- А навчиш мене бачити цю енергію?

Сміх чоловіка заполонив собою все.

- Її не потрібно бачити. Її потрібно відчувати. Ось тут. – Він торкнувся грудей Мири, затримавши руку на місці, де невгамовно билося її серце. – До того ж, цього не так легко і навчити…

- Це тому що я не увійшла в силу? – Мира не зводила очей з Драгана.

- То ти знаєш?

Дівчина лиш кивнула.

- І давно?

- Коли ти був у від’їзді я знайшла дуже цікаву книжку і…

- І про мене знала?

Дівчина знову кивнула.

- І багато?

- Лиш те, що ти Дракон і в тобі схована частинка Морока. Його Серце.

- Значить все.

- Я не хотіла, щоб ти засмучувався, тому і не говорила тобі, що знаю. Чекала, поки ти сам все розповіси.

- Я й не засмутився. – Обличчя Драгана було похмурим.

- А чому ж ти тоді так спохмурнів? – Мира ніжно торкнулася долонею щоки чоловіка і зазирнула в його зелені очі.

- А знаєш, я навіть радий, що ти знаєш. Тепер мені стало набагато легше.

- Справді?

- Звісно ж. – Драган хитро усміхнувся. – Але потрібно було мені сказати раніше, моя імператрице. – Чоловік припав до Мири своїми губами. – Тоді б я не ламав собі голову, як маю тобі все розповісти. – І перш ніж Мира хотіла щось сказати, Даган знову поцілував її у вуста, даруючи неземне задоволення.