Іван Іванович Білик - Золотий Ра, Іван Іванович Білик

прітани, які мали зиск від торгівлі з персами. Обличчям до розсердженого Феба лишився стояти тільки логограф Гекатей. Він хвилинку ніяково блимав проти червоного світила, тоді підійшов до правічного дерева й нарешті знову здобув здатність бачити.

— Коли вже так виходить, — мовив він передовсім Арістагорові, — то треба слати посольства на Кіпр і до Афін.

Арістагорові кортіло докладно розтлумачити логографові, що кіпріоти самі воюють із Спартою й нізащо не схочуть воювати й проти персів, але зараз було не до розбалакування, тож він коротко сказав:

— До афінян і до кіпріотів!

«Допоможи, боже, помститися!..»

Кіпріоти прислали допомогу враз — у них з мілетянами був давній союз про взаємну допомогу. Зате афіняни дуже довго вагалися, ще довше сперечались, а пристали на заклик мілетян тільки тоді, коли на них зібрався походом брат Дарія Артафрен — сатрап Лідії. Разом з евбейцями афіняни прислали на допомогу повсталим двадцять п'ять бойових кораблів.

Але що могла вдіяти така жменька сміливців проти могутньої Персії!..

— Після скіфського побоїща Персія вже зовсім не та, що була за Кіра, Камбіса й навіть за молодого Дарія, — всіляко заспокоював нерішучих союзників головний стратег повстанців Арістагор. — Скіфи відрубали перському левові лапу, тепер зуби в лева є, а наздогнати жертву не може.

— Скіфи були б і голову йому відрубали, якби не ви, — закинув начальник афінських кораблів Мелантій. — Без вас, іонян, він би на трьох ногах далеко не втік.

— Гістіей уже сам засудив цей свій вчинок.

— А Кой?..

Тиран Лесбосу Кой разом з майже всіма тиранами іонійських міст і островів саме перебував у Міунті, де стояли всі їхні кораблі, що повернулися після походу на своїх недругів з острова Наксосу. Арістагор уже посилав на переговори до цих тиранів, та майже ніхто з них не зважився повстати проти Дарія, а найвойовничішим противником повстання був син Ерксандра Кой.

Арістагор порадився з Мелантієм, і вони вирішили послати в Міунт горбатого Теодора, який мовбито має переказати щось важливе тиранові Кою від тирана Гістіея. Разом із Теодором до Міунта вирядили ще одного мілетянина — Ятрагора — з легким п'ятдесятивесельним кораблем.

Це було зовсім поряд з Мілетом — у гирлі річки Меандру. Всі кораблі стояли під самим берегом, задерши весла вгору, а з крайньої трієри було чути веселий гомін, схожий на бенкет. Певно, якийсь бог водив того дня Теодора за руку. Коли вони пропливали повз веселу трієру, на палубу вийшов кімський тиран Арістагор, син Геракліда. Він упізнав обох мілетян і спитав, куди вони пливуть.

— Розшукуємо тирана Коя, — відповів Ятрагор. — Теодор має передати йому щось важливе від Гістіея.

— Він на моїй трієрі, — сказав Арістагор.

— Виклич його на хвильку!

— Йдіть ви сюди. Сьогодні свято, справляємо перемогу над наксосцями! — крикнув Арістагор.

— Біля вас нема де пристати.

Вздовж берега рядком стояли кораблі, майже торкаючись один одного настовбурченими веслами.

— Розвертайтеся до мене кормою й кидайте линву! — махнув рукою вже підхмелений кімський тиран.

Ще не вірячи в свою щасливу зірку, Теодор сам кинув линву, тільки-но веслярі встигли розвернути судно. Перелазячи потім на чужий корабель, він устиг помітити, що ні веслярів, ні бойових моряків на кораблі немає, але чи не всі тирани зібралися під носовим настилом, а хтось навіть співав.

Арістагор спробував погукати Коя, та лесбоський правитель відмовився вести з будь-ким переговори, перш ніж той вип'є з ним по кіліку вина, бо сьогодні гріх тверезому говорити про справи.

Коли добре смеркло, Теодор переморгнувся з Ятрагором, той полишив товариство нібито «на одну хвилинку» й подав знак хлопцям свого корабля. Хлопці були напоготові, один відв'язав кімську трієру від стовпа й знову перебрався на своє судно, а мілетські веслярі обережно занурили весла в набрижену вечірньою хвилькою воду.

Таким чином майже всі іонійські тирани потрапили в полон. Крім Коя та Арістагора Кімейця, Теодор з Ятрагором захопили Оліата Мілетянина, Тімнового сина Гістіея з Термер та багатьох інших. Задум головного стратега Арістагора був простий, але його поки що тримали в таємниці, аби не налякати іонян.

— Почнемо з Коя? — спитав Арістагор у прітанів, які схвалили його задум.

Коя, Ерксандрового сина, якого Дарій після щасливої втечі зі Скіфії зробив самовладним володарем Мітілени, відвезли додому й випустили на ринковій площі — агорі. Мітіленці вивели жорстокого перського лакизу за мури свого міста, щоб не заплямувати брук, і тут-таки побили камінням. І вирішили запровадити в себе народовладдя й повстати проти перського царя.

У цьому й полягав таємний задум Арістагора та його прибічників. Полонених тиранів одного по одному відвозили в рідні міста й оддавали на всенародний суд. За роки правління під перською егідою тирани позаливали людям сала за шкуру, люди оголосили свої міста незалежними від Персії. Кімейці також запровадили народовладдя, але свого колишнього тирана Арістагора, Гераклідового сина, пощадили, бо він не був жорстоким і несправедливим правителем, до того ж раніше й сам підмовляв інших скинути перське ярмо. Тепер начальник афінських кораблів квапив:

— На Сарди!.. На Сарди!..

Арістагор теж відчував, що треба діяти рішучіше, коли повстання проголошено, слід підтримати його мечем.

Сарди були зовсім близько, і там сидів сатрапом Даріїв брат Артафрен, який міг кожної хвилини з'явитись на узбережжі. Стара Крезова столиця під владою персів занепала, караванна дорога зі Сходу, що проходила колись через самісіньке торжище Сард, тепер звернула в бік Ефеса. Сарди більше не бачили заморських і східних гостей. Хатини після Кірового погрому сардійці собі ліпили