Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Проби 📚 - Українською

Мішель Монтень - Проби

527
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Проби" автора Мішель Монтень. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 170
Перейти на сторінку:
буйного вітру, який час від часу проноситься в нашій душі, бентежачи і засліплюючи її і підкоряючи в таку мить владі гріха.

Усьому, що я роблю, я зазвичай віддаюся всією істотою і, вирядившись у путь, проходжу її до кінця; у мене не буває жодної душевної спонуки, яка таїлась би і ховалася від мого розуму; вони протікають завше зі згоди всіх складників мого я, без сварок, без внутрішніх обурень, і якщо вони бувають гідні догани чи похвали, то цим завдячують лише моєму глузду, бо якщо він був гідний догани хоч колись, це означає, що він гідний його завжди, оскільки, можна сказати, від народження він незмінно один і той самий: ті самі нахили, той самий напрям, та сама сила. А стосовно моїх поглядів, я і тепер перебуваю в тому самому пункті, триматися якого я поклав собі ще в дитинстві.

Є гріхи, які захоплюють нас стрімко, нездоланно, раптово. Полишмо їх осторонь. Але щодо інших пороків, тих, в які ми повсякчас скочуємося, про які стільки гадали і говорили з іншими, або гріхів, зв'язаних з особливостями нашого душевного складу, нашими поняттями і повинностями, то я не в змозі осягти, як це вони можуть такий довгий час проростати в чиємусь серці без відома і згоди з боку сумління і розуму людини, що пізнала їх; і мені важко зрозуміти і уявити собі жаль, що охоплює її, як вона похваляється, в зарані приписаному для цього часі.

Я не поділяю погляду прибічника Пітагора, нібито люди, наближаючись до подобизни богів, аби вислухати їхні пророцтва, набувають нової душі, хіба тільки він хотів цим сказати, що вона неминуче повинна бути якоюсь іншою, новою, на час здобутої, бо у власній їхній душі не помітно того очищення і нічим не порушуваного спокою, які обов'язкові для цього обряду.

У такому разі вчення пітагорійців стверджує щось прямо протилежне настановам стоїків, що вимагають рішуче виправляти пізнані ними прогріхи і хиби, але забороняють смуткувати і журитися через них. Пітагорійці, ті змушують нас думати, що вони у глибині душі відчувають з тієї самої причини сильну скорботу і докори сумління, але щодо припинення і виправлення згаданих гріхів і хиб, а також самовдосконалення, то про це вони не згадують ані словечком. Одначе не можна зцілитися, не позбувшись недуги. Каяття тільки тоді візьме гору над пороком, якщо переважить його на шальці терезів. Я вважаю, що нема жодної душевної якості, яку можна підробити з такою самою легкістю, як благочестя, якщо спосіб життя не узгоджується з ним: сутність його непізнавана і таємнича, зовнішні прояви — загальнозрозумілі і вбрані в пишний наряд.

Щодо мене, то я взагалі можу хотіти бути іншим, можу засуджувати себе в цілому і не подобатися собі і благати Бога про цілковите моє перетворення і про те, щоб він простив мені природну неміч. Але це все, по-моєму, я можу назвати каяттям не більше, ніж жаль, що я не янгол і не Катон. Мої вчинки по-своєму впорядковані і знаходяться у відповідності з тим, що я таке, і з моїми можливостями. Робити краще я не можу. Каяття, власне, не поширюється на речі, які нам не до снаги; тут варто говорити про жаль. Я можу уявити собі безліченну безліч різних характерів, шляхетніших і цнотливіших, ніж мій, проте я не виправляю завдяки цьому своїх природжених властивостей, як моя рука і мій розум не стають могутнішими через те, що я малюю у своїй уяві другу руку і другий розум, якими б вони не були. Якби, уявляючи собі шляхетніший спосіб дій, ніж наш, і прагнучи його всією душею, ми відчували каяття, нам довелося б каятися у найневинніших справах і вчинках — адже ми добре розуміємо, що людина з видатнішими природними даними зробила б те саме досконалішим і шляхетнішим, і ми постійно бажали б робити так само. І нині, коли я на старощах-літях розмірковую над своєю гульливою поведінкою в молодості, я вважаю, що, беручи до уваги властивості моєї натури, вона була загалом цілком впорядкованішою; на більше самоприборкання я не був здатний. Я нітрохи не лещу собі: за подібних обставин я завше був би таким самим. Це зовсім не пляма, радше це властивий мені особливий відтінок. Мені незнайоме поверхове, помірковане і чисто зовнішнє каяття. Треба, щоб воно охопило мене цілком, і лише тоді я назву його цим словом, треба, щоб воно перевертало у мене нутрощі, проникало в мене так само глибоко і пронизувало наскрізь, як Боже око.

Що стосується перемовин, які мені довелося вести, то через своє недоречне поводження я не раз марнував сприятливу нагоду. Одначе мої поради бували ретельно зважені і відповідали потребам обставин; головна ж риса — треба обирати найлегший і найпідхожіший для себе шлях. Гадаю, що на нараді, в якій я брав колись участь, мої судження про предмети, що розглядалися, були у відповідності з зазначеним правилом, незмінно обачними — в подібних випадках я робив би достоту так само ще тисячу років. Я маю на увазі не нинішній стан справ, а те, який він був тоді, коли я їх обговорював.

Усяка рада має дієвість лише протягом певного часу: обставини і сама сутність речей повсякчас у русі і безкінечно мінливі. Протягом мого життя я допустив кілька грубих і великих промахів, і не тим, що мені забракло розуму, а внаслідок невезіння. У предметах, якими доводиться займатися, таяться неймовірні несподіванки — надто багата ними людська природа — німі, не виявлені риси, іноді невідомі навіть носіям їх, і все це виявляється і пробуджується від випадкових причин. Якщо мій розум не міг передбачити і помітити їх, то я нітрохи не винувачу його в тому; коло його обов'язків строго визначене; мене побиває випадок, і якщо він сприяє тому способу дій, від якого я відмовився, то тут нічим не зарадиш; я себе не корю за те, я винувачу свою долю, а не своє поводження, а це зовсім не те, що зветься жалем.

Якось Фокіон дав атенцям пораду, якою ті не пішли. Між тим, усупереч його думці, справа йшла вельми успішно для них, і хтось сказав йому: «Ну що, Фокіоне, задоволений тим, що все йде так добре?» — «Авжеж, задоволений, — відповів він, — задоволений, що сталося так, а не інакше, але я нітрохи не жалкую у тім, що радив вчинити так-то і так-то». Коли мої друзі звертаються до мене за порадою, я викладаю її вільно і чітко, не

1 ... 107 108 109 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проби"