Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Воно відкриється лиш тому,

Хто збився з дороги.

Провалля ховає ліс,

Що душиться під власною вагою.

Томас Транстрьомер[1029]

Підсумки: Hic sunt leones[1030]

У цій книзі ми займалися пошуками й дослідженнями душі науки економіки. Чи існує взагалі щось таке? Я намагався довести, що таки існує. І яка ж ця душа економіки? Вона ще на своєму місці чи ми вже встигли її вивихнути, підвернути? У чому полягає смисл економіки й яка її роль у загально-цивілізаційному контексті — відповіді на ці питання я намагався знайти й описати на попередніх сторінках.

Тобто справжнє питання — не в тому, працює чи не працює ринкова економіка. Справжнє питання (адже ми запитуємо по-справжньому) — чи вона працює так, як би ми хотіли, щоб вона працювала. Питання про те, чи щось працює, уже саме по собі беззмістовне, якщо воно не прив’язується до змісту та призначення цього явища. І тільки відповідно до цього ми можемо судити, чи щось (не) працює. Питання функціональності ринку чи невидимої руки ринку — це насправді питання буттєво нормативне (як ми хочемо, щоб вона працювала?).

Тіло без душі: ZOMBIE ECONOMICS

... хоча все ще складніше, тому що й інструмент може «ожити» й набути власного, іншого значення, ніж ми хотіли йому надати. Так він стає смислом сам для себе. Існує багато історій, старих і нових, про те, як звичайний інструмент починає управляти. Річ, що мала нам служити, за певних обставин оживає, набуває власної логіки поведінки й починає працювати проти нас... Чи вивихнули ми в такий спосіб економіці душу? Після багатьох років штучного відділення від економіки смислу, етики та нормативності не варто дивуватися, що інколи вона відповідним чином і поводиться — беззмістовно й несправедливо, просто живе власним життям. Принаймні ми це чуємо як один з докорів під час характерних для нашого часу протестів проти сучасної форми «капіталізму зростання».

Що станеться, якщо тіло відділиться від душі, а душа — від тіла? Фільми жахів можуть нам дати чудовий приклад: якщо розділяється те, що мало би бути разом і діяти заодно (тіло з душею), тоді, з одного боку, ми отримуємо тіло без душі, тобто вампіра. Вампір — це людина, краще сказати тіло людини, що втратило свої людські характеристики, співчуття, гуманність, ніжність — і йдеться йому лиш про одне: їсти й розмножуватися (через укус, тож і тут спостерігаємо покращення ефективності, бо розмноження стало підмножиною харчування). Ситуація стає ще жахливішою, коли близька нам людина (друг, подруга, один з батьків, дитина, чоловік чи дружина), хто був з нами, раптом налаштовується проти нас.

Втім, існують й інші історії, які застерігають від того, що інструмент може почати нами правити. Так, наприклад, сучасний міф «Матриця» розповідає, як те, що мало нам служити, зробило нас своїми рабами: відтепер не машини й технології служать людям, а люди служать (уже народжуються керованими рабами) машинам (і власним) технологіям. Аналогічно з-під контролю виходять раби з п’єси Карела Чапека («Р.УР.») чи джин з лампи Аладдіна, чи Ґолем[1031] з красивої празької єврейської легенди. З новіших сюжетів згадаймо хоча б фільм «А.І.» («Штучний інтелект») чи «Я, робот», де раптом у роботів з’являється власне (інше) життя, смисл. Зрештою, це й часта тема оповідань Мілана Кундери: гра, у яку почали грати, отримує власне життя і робить учасників своїми рабами, хоча спершу вони вважали себе режисерами. Ляльковод стає лялькою, слуга — рабовласником, невинна гра, жарт — гамівною сорочкою.

Іншими словами, здається, що не можна відділити питання добра та зла від економіки, етику від економіки — тобто відділити зміст від інструменту, хоча останні кілька поколінь ми дуже наполегливо намагаємося це зробити. Якщо ж будемо й далі продовжувати в цьому дусі, то душу з економіки, мабуть, ми не витрясемо, але можливо, що економіка отримає своє ївО (тобто зміст) і почне діяти на свій лад, тобто не так, як би ми хотіли. Інакше кажучи, нема морального вакууму, просто досить ймовірно, що сформується інша мораль, можливо, нелюдська.

Однак аналогія економіки як тіла й душі має ще один вимір. Повернімося до фільмів жахів. Після відділення тіла від душі ми отримуємо не просто вампіра (тіло без душі), а й духа (душу без тіла). Духи — це теж страховиська, тільки з іншої причини, ніж вампіри: духи на нас не нападають, нас лякає їхній німий, тупий, докірливий обвинувальний погляд. Вони від нас чогось хочуть, з ними сталося щось зле, несправедливе, насильницьке, і тепер вони нас лякають. Тобто, якщо вже ми почали використовувати цей образ: душа, відірвана від тіла, уже сама по собі є джерелом страху, якимось постійно обвинувальним супереґо з часто немислимо завищеними вимогами. Щось подібне може статися з етикою чи з душею економіки, якщо її «вивихнути»: вона стане нереалістичною’ надто складною’ очікуватиме й вимагатиме від економіки надто багато: більше, ніж сама економіка може впоратися.

Одним словом, економіка б мала стояти на обох ногах — мати тіло й душу. Невипадково економіка як спеціальність була спершу відгалудженням моральної філософії. І саме тут картинку ідеально доповнює усіма забута друга книга Адама Сміта, у якій ідеться про мораль та почуття, вона навіть так називається. Ось ця недорозвинена нога, через яку кульгають економіка й наука про економіку.

Цінності без