Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Втікачі підійшли до хатинки, що за довгі століття непогано збереглася.

- А ти звідки все це знаєш? – здивувалася Ярослава.

- Та дід у мене даром володів, правду йому всі говорили. І мене навчив, як зміг. Якщо постараюсь сильно, то теж можу вивідати, що в людини на серці і про що думу думає, - відповів Лис, але помітивши незадоволений погляд дружини, відразу ж додав: - Люба, на тобі жодного разу не пробував і не буду. Слово честі! Я ж не ворог своєму здоров'ю.

У будинку не було ні вікон, ні дверей. Але й тут Лис знав, як вирішити завдання.

- Хата-хатиночка, лісова хворостиночка, повернись до лісу спиною, темною стороною. До мене стань ґаночком, де на вікнах фіраночки!

Не встиг лицедій закінчити фразу, як хата здригнулася й піднялася із землі. Ярослава навіть ахнула – будівля трималася на двох величезних пташиних ногах. Чи курячі вони, дівчина не знала, тому лише зачаровано спостерігала, як хатинка обкрутилася на місці, повернувшись до гостей дверима. І звідки взялися? Не було ж! Невелика драбинка дозволила піднятися на крихітний ґанок, а потім і всередину.

- А далі що? – поцікавилася Лісаф'я.

- А далі я не знаю, - насупився Лис. – Більше мені відьма нічого не казала.

Усередині хати було неймовірно темно і лише крізь відчинені двері падав невеликий промінь місячного світла. А де ж ті вікна на яких фіраночки?

Голоси Кривди та решти її подільників чулися вже зовсім поруч, тому треба було щось терміново зробити. Раптом Ярослава згадала подарунок Хорса. Бурштинова крапля вмить засвітилася, ніби прочитавши думки господині.

- Засвіти в хатинці світло, - наказала дівчина і в той же час спалахнуло кілька товстих свічок.

Зачинивши двері та єдине віконце, що знайшлося позаду, на широкі засуви, Ярослава озирнулася. Всюди валялися черепки, пересушені трави, зотлілі книги.

Що ж так манило сюди Кривду? Голоси почулися буквально біля будинку, тому не роздумуючи дівчина сказала:

- Хата-хатиночка, лісова хворостиночка, повернись до галявини спиною, темною стороною. До лісу стань ґаночком, де на вікнах фіраночки. І не пускай нікого сюди, щоби не говорили!

Раптом все начиння разом із трійцею втікачів підкинуло у повітря. З характерним скрипом хатинка розвернулася у вказаному напрямку і завмерла. Зовні долинали крики, лайка, навіть якісь заклинання. Ярослава чудово розуміла, що оборону їм довго не втримати. Залишалося сподіватися, що Баюн кинеться шукати друзів.

Через деякий час хата знову здригнулася. Як не кричала їй Ярослава сидіти на місці, та, на жаль, помалу піднімалася на ноги. Витягнувшись на весь зріст, хатинка заскрипіла і повільно, наче проти волі, почала розвертатися. Дівчина вкотре озирнулася довкола. Нічого слушного, щоб дати відсіч не знайшлося. Хоч би якийсь меч або ніж знайти. Але немає. Майже все розбите чи зіпсоване часом. А що це закотилося під лаву? Мітла? Дівчина покрутила в руках держак, оглянула лозини. Мітла виявилася настільки гарною, що Ярослава не втрималася і ніжно погладила її, примовляючи при цьому:

- Яка красуня. Такій нічого на болотах мерзнути, якщо виберемося звідси, то заберу з собою.

Мітла, ніби почувши похвалу, стрепенулась, як уміють тільки птахи, і охоче лягла дівчині в руки

- А глянь же ж ти! - вигукнув Лис. – Признала! Щоб чаклунська мітла людському дівчиськові в службу пішла! Оце дива!

Але довго дивуватися такому повороту подій часу не було, тому Ярослава сказала:

- Як тільки хатинка відчинить двері, стрибайте в заднє віконце і тікайте звідси.

- А ти? – ойкнула Лісаф’я.

- Повтюрююсь..., - почала обурюватися дівчина, але не домовила.

Хатинка різко зупинилася і з гуркотом відчинила двері. Не встигла Ярослава й кроку зробити, як у небі промчала ступа і зі стукотом приземлилася на ґанок. Звідти вискочили Ягинішна, чугайстер і Баюн у котячому вигляді.

Що тут почалося! Крик, шум, гам, пил, гарчання та гуркіт бойових заклинань. Там горів вогонь, тут крутився вітер, вирувала біля самої хати вода. Лис пообіцяв відвести з Відьминих купин Лісаф’ю і відразу повернутися. Вистрибнувши у вікно, вони зникли в буреломі.

Раптом у хату стрімголов влетіло однооке лихо і одразу ж кинулась на Ярославу. Мітла в руках дівчини здригнулася і провела перед собою лінію. Чудовисько натрапило на невидиму перешкоду, впавши назад. Там його і схопив Орест, що встиг перекинутись вовком. Витягши лихо надвір, чугайстер закинув його у воду. На щастя, чудовисько так і не вибралося звідти.

- Ось чого ти постійно в біду потрапляєш? – гарчав Орест, розгризаючи чергового супротивника прикликаного чи то відьмою, чи Кривдою.

- Нічого подібного, - намагалася докричатися у відповідь дівчина, що не наважувалася вийти далі за поріг.

Тим часом із темної жижі виповзали дивні істоти. Тут уже сумнівів не було – повелівала ними стара. Непрохані гості нагадували зубастих жаб у напівдитячому тілі. Видовище не для людей зі слабкими нервами.