Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

Заходу з його грубим матеріалізмом, вона зможе знайти духовну й інтелектуальну допомогу, Стейн вирішив відкласти розмову про почуття доти, доки Береніс сама не прояснить для себе всі свої суперечливі переживання й інтереси, що володіли нею тепер. Тому Стейн нічого прямо не сказав про своє почуття до неї і лише висловив надію на те, що Береніс вислухає поради його друга лорда Северенса. Адже він, як їй відомо, чудово знається на звичаях Індії й буде радий виявитися їй корисним. Береніс відповіла, що із задоволенням скористається порадами і допомогою лорда Северенса, хоча вона твердо вирішила йти до наміченої мети попри будь-які перешкоди. Як вона сама сказала:

— Щось тягне мене туди, наче магніт, і я відчуваю, що ніщо не змусить мене відхилитися від цього шляху.

— Іншими словами, Береніс, ви вірите в долю, — сказав Стейн. — Що ж, я теж вірю в неї до певної міри, але вочевидь, вам маєте силу і віру, щоб здійснити свої бажання. Ну, а все, на що я можу сподіватися, це те, що ви не забудете звернутися до мене за допомогою, яку я в змозі буду вам надати. Сподіваюся, ви писатимете мені час від часу й повідомлятимете про свої успіхи.

І Береніс обіцяла писати.

Після цієї розмови Стейн узяв на себе всі турботи, пов’язані з від’їздом Береніс і її матері до Індії. Серед іншого він забезпечив її кількома рекомендаційними листами від лорда Северенса. І оскільки спочатку Береніс вирішила їхати до Бомбея, Стейн також отримав необхідні паспорти, замовив квитки і провів їх на пароплав.

Розділ 77

Красота Бомбея ще з пароплава справила сильне враження на Береніс і її матір. До міста вела широка, поцяткована гористими острівцями протока. Ліворуч піднімалися величні будинки, а праворуч поступово піднімався облямований пальмами берег, що десь далеко переходив у гірські вершини Західних Гат.

Завдяки листу лорда Северенса до адміністрації готелю «Маджестік» мандрівниці отримали найввічливіший прийом і чудове обслуговування на увесь час їх перебування в Бомбеї, так що вони вирішили затриматися на кілька тижнів і по­знайомитися ближче із цим містом, настільки не схожим на міста Європи й Америки. І на них чекала щедра винагорода у вигляді безлічі найрізноманітніших вражень. Широкі проспекти, на яких раз по раз траплялися запряжені буйволами вози з усяким дріб’язковим товаром; людні базари з безліччю всіляких товарів, на яких можна було побачити представників ледь не всіх рас і релігій, від ясно-коричневого до чорного кольорів шкіри: афганці, сикхи, тибетці, сенегальці, багдадські євреї, японці, китайці та багато інших. Чимало з них були босі й одягнені в лахміття, худі, із впалими грудьми. Скільки бідних і убогих! Багато з них бігають упряжені в рікши по всьо­му місту повз прекрасні будинки, повз розкішні храми, повз університет, по вулицях, обсаджених пальмами — кокосовими, фініковими, пальмірськими, бетелевими, евкаліптами, на яких де-не-де видно плоди й горіхи. Одне слово, небачені тропічні пейзажі й люди викликали в Береніс і її матері по­стійний інтерес, доки вони, нарешті, не залишили Бомбей і не відправилися поїздом до Нагпура, міста, розташованого на схід від Бомбея, на шляху до Калькутти.

Вони поїхали туди за порадою лорда Северенса, що рекомендував Береніс розшукати гуру Бородандаджа, якого він назвав Руйнівником матерії й Володарем енергії. Цей гуру жив біля Нагпура, де мандрівників час від часу приймають у простому, старовинному будинку, що виходить на головну площу.

Як тільки вони влаштувалися, Береніс, якій не терпілося побачити гуру, відправилася на його пошуки з листом, що містив вказівки лорда Северенса. Вона вийшла на шосе, що перетинало Нагпур з півночі на південь, і, дійшовши до старої споруди, яка походила на занедбаний млин, круто повернула праворуч. Пройшовши близько півмилі вздовж спустілого бавовняного поля, вона вийшла до гаю чорного дерева й величезних тиків, такого густого, що жаркі промені південного сонця не проникали крізь листя дерев. Згадавши докладне пояснення Северенса, Береніс зрозуміла, що саме тут знаходиться житло гуру. Вона зупинилася в нерішучості й, огледівшись, побачила вузьку, ледь помітну звивисту стежку, що вела кудись у глиб гаю. Стежка привела Береніс до квадратного дерев’яного будинку. Пізніше вона дізналася, що цей великий, але напівзруйнований будинок колись був урядовим закладом з нагляду за лісами, включаючи і цей гай. У стінах зяяли провали, яких ніхто ніколи не зашпаровував, що відкривали вигляд кімнат, так само напівзруйнованих. Як довідалася потім Береніс, цей покинутий будинок віддали гуру Бородандаджу для його уроків медитації й демонстрації, як за допомогою йоги можна підкорити всю внутрішню енергію свого тіла.

З дещо боязким відчуттям ступила Береніс у тінь високих гіллястих дерев, під покровом яких панувала тиша й спокій, — саме те, чого вона так жадала, залишивши той світ, що став для неї неприйнятним. Коли Береніс підійшла до однієї з будівель на подвір’ї, назустріч їй вийшла смаглява літня індійська жінка і жестом запросила її пройти під арку, де в глибині виднілася ще одна будівля, сказавши:

— Іди сюди, — сказала вона. — Вчитель чекає на тебе.

Береніс пройшла услід за жінкою через провалля в стіні, повз розбиті глиняні горщики й чаші, розкидані біля колод, що, мабуть, служили лавами, і зупинилася перед широкими масивними дверима. Жінка відчинила двері, і Береніс, знявши туфлі, переступила поріг.

Вона побачила високого смаглявого чоловіка з худим обличчям, що сидів на великому шматку білої тканини посеред кімнати у позі йогів зі складеними між колін руками так, наче він молився. Він не поворухнувся і не сказав ні слова, тільки спрямував на неї допитливий погляд своїх глибоких, майже чорних проникливих очей. Потім заговорив.

— Де ж ти була? — запитав він. — Уже чотири місяці, як помер твій чоловік, і я чекаю на тебе.

Вражена цим питанням і його поводженням взагалі, Береніс мимоволі відступила кілька кроків назад, немов справді злякалася.

— Не бійся, — сказав гуру. — У Брахмані, який ти хочеш пізнати, немає місця страху. Підійди сюди, дочко, і сідай. — І довгою тонкою рукою він указав їй на кут того самого білого полотна, на якому сидів сам. Коли вона сіла, він знову заговорив:

— Ти пройшла довгий шлях у пошуках того, що дасть тобі спокій. Ти шукаєш своє Самадхі — єднання