Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

Лукаш, бо його прізвище, як інформував наш місцевий кореспондент на основі багатого матеріалу про цей обурливий у наші часи інцидент, зв’язують у місті з подіями останніх днів. Читачі «Пестер-Ллойд», певно, з увагою стежитимуть за розвитком слідства, і ми обіцяємо їх ближче познайомити з цією надзвичайно важливою подією. Та водночас ми чекаємо офіційного повідомлення про кіральгідський злочин, учинений супроти угорського населення. Що цією справою зацікавиться будапештський парламент - це ясно як білий день, бо треба нарешті всім зрозуміти одне: чеські солдати, які переїжджають на фронт через Угорське королівство, не сміють вважати землю корони святого Стефана 282 за землю, яку вони взяли в оренду. А коли деякі громадяни цього народу, який у Кіраль-Гіді так гарно репрезентував «співдружність» усіх народів нашої монархії, ще до сьогодні не зрозуміли ситуації,- хай угамуються й сидять тихо, бо в часи війни куля, зашморг, тюрма і багнет навчать їх слухатись і підкорятися найвищим інтересам нашої спільної батьківщини».

- Хто підписав статтю, пане надпоручнику?

- Бела Барабаш, редактор і депутат, пане полковнику.

- Це стара бестія, пане надпоручнику, але, раніше ніж це попало в «Пестер-Ллойд», цю статтю вже надрукували в «Пешті-Гірлап». 283 Тепер прочитайте мені офіційний переклад угорської статті, вміщеної в шопронській газеті «Шопроні-Напло». 284

Надпоручник Лукаш почав уголос читати статтю. Редактор зробив усе, щоб напхати в неї якнайбільше таких фраз, як: «Веління державної мудрості», «державний порядок», «людська розбещеність», «потоптано людську гідність і почуття», «канібальські бенкети», «розгромлене людське суспільство», «зграя мамелюків», «впізнаєте їх за кулісами». А далі писалося так, буцімто мадяри на своїй власній землі були переслідувані більше від інших народів. Справа виглядала так, немовби солдати-чехи прийшли, звалили редактора на землю й топталися чобітьми по його животі, а він ревів з болю, начебто чорт з нього лико дер, і хтось усе це застенографував.

«Про деякі надзвичайно важливі речі,- скиглив «Шопроні-Напло»,- у нас підозріло мовчать і нічого не пишуть. Кожному відомо, що являє собою солдат-чех в Угорщині й на фронті. Ми всі знаємо про чеські витівки, знаємо, що за ними криється, які серед чехів настрої і хто їх викликає. Пильність властей, звичайно, звернена на інші важливі речі, однак вони повинні також здійснювати й загальний контроль, щоб не могли повторитися недавні події в Кіраль-Гіді. З нашої вчорашньої статті п’ятнадцять місць було викреслено цензурою, тому не залишається нічого іншого, як заявити, що з технічних причин ми й сьогодні не маємо надто багато можливостей ширше висвітлити події в Кіраль-Гіді. Відповідні установи, як з’ясував наш кореспондент на місці, дуже наполегливо, прискореним темпом ведуть розслідування цього інциденту. Але нам видається дивним одне: чому деякі учасники цього погрому ще й до сьогодні ходять на волі. Це насамперед стосується одного пана, який, кажуть, і досі безкарно перебуває у військовому таборі і все ще носить відзнаки свого «папужачого полку». 285 Його прізвище було ще позавчора назване в «Пестер-Ллойд», «Пешті-Напло». Це відомий чеський шовініст Лукаш. Про його бешкети буде подана інтерпеляція нашим депутатом Гезою Шавані, який репрезентує Кіральгідську округу».

- Так само люб’язно, пане надпоручнику,- відізвався полковник Шредер,- пише про вас тижневик, що виходить у Кіраль-Гіді, і деякі пресбурські 286 газети. Але гадаю, це вас уже не буде цікавити, бо всі вони на один копил. З політичного боку це можна зрозуміти, бо ми, австрійці, байдуже, німці чи чехи, все ж таки в порівнянні з мадярами набагато... Ви мене розумієте, пане надпоручнику? В цьому видно певну тенденцію. Вас, напевно, більше зацікавить стаття в «Комарненській 287 вечірній газеті», де стверджується, нібито ви намагалися згвалтувати пані Каконі просто в їдальні під час обіду в присутності її чоловіка. Ви, як пишуть, погрожуючи шаблею, примусили його заткнути рушником уста своїй дружині, щоб вона не кричала. Це останнє повідомлення про вас, пане надпоручнику.

Полковник усміхнувся і вів далі:

- Власті не виконали свого обов’язку. Попередня цензура в місцевих газетах також у руках мадярів. Вони роблять з нами, що хочуть. Наш офіцер позбавлений захисту від образ такої цивільної мадярської редакторської свині. Тільки на основі нашого рішучого втручання, а саме - телеграми нашого дивізійного суду, державна прокуратура в Пешті вжила заходів, щоб у всіх названих редакціях дехто був заарештований. А найбільше це окошиться на редакторові «Комарненської вечірньої газети». Він тієї своєї вечірньої газети не забуде до самої смерті. Мені, як вашому начальнику, дивізійний суд доручив допитати вас і водночас надіслав цілі гори паперів, пов’язаних із слідством. Усе обійшлося б дуже добре, якби не той ваш злощасний Швейк. З ним сидить якийсь сапер Водічка. Коли їх після бійки привели на гауптвахту, в цього сапера знайшли лист, який ви писали до пані Каконі. Цей ваш Швейк на допиті запевняв, ніби листа писали не ви, а він сам, а коли перед ним поклали лист й наказали його переписати, щоб порівняти почерки, він вашого листа зжер. З канцелярії полку до дивізійного суду було надіслано ваші рапорти для порівняння із Швейковим почерком. І ось вам наслідки.

Полковник перегорнув папери й показав надпоручникові Лукашу таке місце: «Обвинувачений Швейк відмовився написати диктовані речення, запевняючи, що забув за ніч, як писати».

- Взагалі я, пане надпоручнику, не надаю жодного значення ні зізнанням вашого Швейка, ні того сапера. Швейк і сапер запевняють, ніби йшлося тільки про якийсь жартик, якого там не зрозуміли. А цивільні, мовляв, напали на них самі,- вони ж лише захищалися, обороняючи свою військову честь. Той ваш Швейк, як установлено слідством, узагалі гарна цяця. Так, наприклад, на питання, чому він не признається, відповів, згідно з протоколом: «Я тут саме в такій ситуації, в якій опинився слуга художника-академіка Панушки 288 через якісь там образи Діви Марії. Він теж, коли його обвинуватили в крадіжці цих образів, не міг на закид нічого іншого відповісти, як тільки: «Що ж мені робити, кров’ю блювати, чи що?» Звичайно, я від імені командування полку подбав, щоб у всіх газетах було вміщено спростування дивізійного суду на всі ці підлі статті місцевих газет. Сьогодні ж їх розішлемо. Гадаю, я зробив усе, щоб ліквідувати скандал, викликаний негідною поведінкою цивільних тварюк, підлих мадярських газетярів.

Думаю, що я це добре склав:

«Дивізійний суд