Раймонд Коурі - Останній тамплієр

випадковими людьми, котрі діяли за принципом «спочатку стріляй, а тільки потім — питай»; самі ж вони не мали тепер ані зброї, ані радіостанції, та ще й були поза зоною досяжності мобільного телефону. От тобі й безтурботні відпочивальники!

Але якими б важливими не були ці проблеми, вони швидко вмостилися на задньому сидінні, щоб зайнятися вирішенням проблеми не менш важливої, котра вже певний час не давала спокою ні Рейлі, ні Тес...

— Мене завжди цікавило — а що ж відчував Говард Картер, коли знайшов гробницю Тутанхамона? — зосереджено мовила вона через деякий час.

— Мабуть, отетерів з радості.

— Навряд чи. Йому ж довелося мати справу з прокляттям, пам'ятаєш? — Вона трохи підбадьорилася, і на її обличчі з'явилася слабка посмішка, котра на якусь мить поліпшила настрій і йому. Але тривожний сумнів залишався. Важким каменем він тиснув йому на серце. Ігнорувати його Рейлі більше не міг.

Він потихеньку підвівся і підійшов до Венса. Тес пішла за ним і стала поруч. Рейлі присів біля полоненого і перевірив, чи не послабла, бува, мотузка. Венс лише кинув на нього байдужий погляд і нічого не сказав. Попри своє становище, він здавався на диво спокійним. У глибині душі Рейлі гризли сумніви — братися за цю тему чи ні, але зрештою він все ж таки вирішив, що не зможе її уникнути.

— Хочу дещо у тебе спитати, — почав він коротко. — Що ти мав на увазі, коли сказав: «Правда про цю красиву казочку»?.. Як ти гадаєш, що перевозив «Храм Сокола»?

Венс підвів голову і поглянув на Рейлі своїми пронизливими сірими очима.

— Не знаю точно, але підозрюю, що це було щось дуже для тебе незручне, з чим ти не зміг би одразу погодитися.

— Продовжуй, — різко кинув Рейлі.

Венс заговорив, обережно добираючи слова:

— Проблема в тому, що ти, як і більшість істинних вірян ніколи не замислювався над розбіжністю між вірою і фактом, розбіжністю між міфічним Ісусом Христом і Ісусом реальним, історичним, розбіжністю між правдою і... вигадкою.

Рейлі не став реагувати на ті глузливі нотки, які йому почулися в голосі Венса:

— Гадаю, я не мав у цьому потреби.

— Однак ти щиро віриш всьому, що написано у Біблії, еге ж? Ти ж віриш у всі ці нісенітниці? У так звані «чудеса» — що Він ходив по воді, зробив зрячим сліпого... що Він воскрес із мертвих?

— Звичайно ж вірю!

На обличчі Венса з'явилася слабка посмішка.

— Гаразд. Тоді дай мені відповідь на таке запитання: чи знаєш ти, звідкіля взялася уся ця писанина? Чи відомо тобі, хто насправді написав ту, відому тобі Біблію, тобто — Новий Завіт?

Рейлі явно не знав, що відповісти.

— Це ти про Євангелія від Матфея, Марка, Луки та Іоанна?

— Так. Звідкіля вони взялися? Почнімо з основ. Наприклад, коли саме вони були написані?

Рейлі знову відчув на серці незримий тягар.

— Не знаю... це були його апостоли, тому, гадаю, саме вони і написали Євангелія за кілька років після смерті Ісуса.

Венс кинув погляд на Тес і презирливо гмикнув. Потім знову встромив у Рейлі свої бентежно-пронизливі очі.

— Дивуватися, власне, нема з чого, але все одно маємо вражаючий факт: понад мільярд людей в усьому світі моляться на ці писання, вірять у кожне їхнє слово, як у Божу мудрість, вбивають одне одного з-за них, і все це — без щонайменшого уявлення про те, звідкіля насправді з'явилися ці тексти.

Рейлі почав потихеньку лютитися. Зверхній тон, яким говорив Венс, лише підкидав до жару хмизу.

— Це — Біблія. Вона існувала достатньо довго, щоб...

Венс стулив губи і спокійно похитав головою, одразу ж заперечуючи почуте.

— Ага! Значить, за такий довгий час вона перетворилася на незаперечну істину — ти це хочеш сказати? — Він відхилився, спрямувавши погляд кудись у далечінь. — Колись і я був такий, як ти. Без вагань, приймав усе за чисту монету, приймав усе на віру. Але коли почав докопуватися до істини... — тут він знову уважно подивився на Рейлі й помітно спохмурнів, —...то вималювалася не надто приваблива картина.

Істина у цій справі полягає в тому, що дні раннього християнства являють собою суцільну білу пляму, позбавлену незаперечних свідчень або ж вірогідних фактів, і саме ця відсутність твердих доказів століттями не давала спокою вченим. Зі знаних нами нечисленних відомостей про реальні події на Святій землі майже дві тисячі років тому загальновизнаним сьогодні є лише те, що чотири Євангелія, котрі складають Новий Завіт, не були написані сучасниками Ісуса. Вважається, що найдавніше з чотирьох — Євангеліє від Марка, — пояснював Венс, — а радше, те, що ми називаємо Євангелієм від Марка, бо в ті часи було заведено приписувати свої твори відомим людям — було написане, принаймні, через сорок років після смерті Христа. Тоді ще не існувало агенції новин «CNN», не було записаних на відеоплівку інтерв'ю, людям доводилося обходитися без пошукової системи «Google», за допомогою якої можна було б знайти численні розповіді людей, котрі знали Христа особисто. Тож в кращому випадку ми говоримо тут про перекази, що передавалися з вуст в уста, та ще й впродовж сорока років, та ще й без жодних письмових свідчень... Скажіть мені, агенте Рейлі: як ви вважаєте, наскільки точними