Іван Іванович Білик - Золотий Ра, Іван Іванович Білик

по-іншому. Це сталося тоді, коли перси під тим або тим приводом вирядили назад до Мілета всіх воїв-гоплітів, що були йому за особисту охорону та найближчих слуг. Тиран Мілета лишився вдвох із горбатим Теодором. Цар Персії не кликав Гістіея на наради царедворців та мудреців, але й не відпускав додому, тобто хотів мати при собі, але й надалі не хотів чути його голосу; Отже, виходило як з тим-таки павичем. І все ж було по-іншому.

Тепер Гістіей убачав інший смисл у тому царському дарунку, й на цю думку навела його вимушена самота. Він раптом звернув увагу на досі непомічене: що в золотої клітки не було дверцят, павич не міг з неї вийти... Якщо досі неуважливість перського володаря викликала в Гістіея ревнощі й відчуття приниженого самолюбства, то нині його посів страх.

Він вирішив не впадати передчасно в розпач, усе належало перевірити.

Гістіей наказав Теодорові осідлати коней мисливськими сідлами й приготувати лук та кілька мисливських стріл, однак горбатий слуга незабаром повернувся й розпачливо розвів руками, — мовляв, обоє коней здохли й віддані на пожирання священним псам.

— Тоді візьми в скриньці срібла й купи пару добрих коней на ринку.

Теодор знову повернувся ні з чим.

— Кінський ринок збирається за мурами міста, — сказав він, — а мене з брами не випустили, ще варта й гроші відібрала!

Гістіей надумав зробити останню спробу й пішов до брами сам, але варта і його не випустила за межі міста.

— Ми тебе не знаємо й не можемо випустити, — сказали вартові.

— Я правитель міста Мілета й друг царя персів!

— Це в тебе на лобі не написано, йди геть!

Гістіей заходився кричати й вимахувати руками, аж поки підійшов чільник вартових і взяв його за груди.

— Йди звідси добром і ніколи більше не повертайся, бо звелю скинути тебе з надбрамної башти! — просичав він.

Тиран Мілета пересвідчився, що також опинився в золотій клітці без дверей, як отой гідний Олімпа птах з гідним Аїда голосом. На думку спали переказані колись афінянином Мільтіадом слова скіфського князя Пугача, який назвав іонійських еллінів найкращими в світі рабами. Гістіей пошкодував, що свого часу допоміг Дарієві на чолі розгромленого війська врятуватися; гордому тиранові було гірко це визнавати, але слушність мав отой народжений в Афінах тиран Херсонеса Геллеспонтського — Мільтіад.

Гістіей звелів своєму вірному слузі Теодорові принести гострі ножиці й заходився наголо обстригати йому голову...

Тиран і слуга

Поява в Мілеті Гістіеєвого улюбленця всіх збентежила. Досі тиран ніколи не відпускав од себе Теодора далі як на сто кроків, а тепер Теодор прибився додому сам. У Мілеті знову буяло молоде літо, як і торік, коли Гістіей разом з перськими гінцями та кількома десятками гоплітів особистої охорони подався на виклик Царя царів Дарія. Де ж Гістіей? Мілетяни не уявляли свого життя без цього помірно жорстокого й помірно справедливого володаря, але незаперечного патріота свого міста.

То що ж з ним?

Городяни, прості й сановиті, багаті й геть убогі, марно допитувалися в Теодора. Теодор мовчав, лише, злізши з коня, трохи полежав на землі горілиць, щоб відпочив натомлений дорогою горб, і вже пішки подався до палацу тирана.

Своєї сім'ї в Теодора не було, він усі сили й душу віддавав служінню тиранові, дарма що той сприймав це як належне й не старався віддячити вірному слузі. Теодор навіть жив у комірчині біля буди раба-приворітника. Дійшовши до палацу, він тільки з порога заглянув до своєї комірчини й подибав сходами нагору, де за Гістіея збиралися державні мужі. Але нагорі панувала тиша, й тоді Теодор підійшов до дверей жіночої половини палацу й заходився розпитувати, де можна знайти Арістагора.

— Тепер вони збираються на ринку, мов перекупники! — відгукнулася якась жінка, не відчиняючи дверей. Теодор упізнав голос, — то була господиня дому цього, — проте не став себе називати й стомленою ходою подався до ринкової площі.

Арістагора він упізнав не враз — мілетський стратег посивів і відпустив довгу бороду, мов дельфійський жрець.

— Маю до тебе наказ від господаря міста, — мовив Теодор до Арістагора.

— Мілет уже відмовився від тиранії й перейшов до народовладдя, — відказав Гістіеєвому слузі Арістагор. — Оце прітани міста, говори при них. Бо я лише один з прітанів. Я просто стратег.

Колись борода в нього була лопатиста, тепер стала довга й вузька, але любов побалакати лишилася при ньому. Поряд сиділи на лавках чи стояли інші прітани, серед яких вирізнявся пишним убранням відомий на всю Елладу літописець, мандрівник і збирач міфів Гекатей.

— Говори сміливіше! — підохотив він Теодора.

Але горбатий посланець тирана нетерпляче сіпнув Арістагора за густо набраний складками білий хітон:

— Гістіей послав мене саме до тебе. Ходімо в твій дім! — і наполегливо потяг сивобородого стратега з ринкової площі.

Обійстя мілетського стратега було неподалік, і звідси видніли два довгі пагорби, порослі сизими заростями прадавніх олив. Уже за вуличним портиком Теодор запитав стратега:

— В твоєму домі ножиці є?

Арістагор здивувався:

— В якому ж еллінському домі немає ножиць!

— Тоді звели комусь, хай принесуть.

Тепер господар дому почав дещо розуміти. Гістіей, певно ж, не хотів, щоб його грамота потрапила до рук персам, написав її на полотнині й хитро зашив у згинках дорожної хламиди свого горбатого вісника; ось чому вимагає ножиць Теодор.

Та коли рабиня принесла ножиці, гонець,