Валентин Лукіч Чемеріс - Генерали імперії

висловив жаль, що Німеччина не змогла виявити підтримку Фінляндії під час Зимової війни (говорячи, чомусь здригався, наче від холоду, і тоді здавався рептилією, якій бракує тепла), бо для цього в неї не було можливостей, адже це означало б війну на два фронти, що було б тоді Німеччині не під силу, адже її збройні сили… Доки фюрер закінчував фразу, довгу й витіювату, із багатьма вставними реченнями, то часто забував, про що ж він починав, і плив далі й далі, перестрибуючи з однієї теми на іншу… Зрештою, якось повернувшись до того, з чого починав, фюрер наголосив, що якби Франція була переможена ще восени 1939 року, а її планувалося захопити на протязі шести тижнів, але з-за холодів це не вийшло, тоді б хід світової історії був би зовсім іншим, адже… І знову, забувши про те, з чого він починав, фюрер відважно вирушав у вільне словесне плавання, втрачаючи орієнтири й береги, аж доки не прибивався до якоїсь думки і сяк-так завершував довжелезну свою тираду-монолог… Заодно поскаржився на Італію та на її слабку силу — ось чому Німеччина змушена була їй допомагати, а це означало не що інше, як роздрібнення військово-повітряних сил рейху і його ж танкових сил, що їх планувалося зосередити на сході, адже, починаючи з осені 1940 року, керівні кола Німеччини вже думали про розрив відносин з Радянським Союзом. Після переговорів з Молотовим в листопаді 1940 року стало ясно, що війни не уникнути, адже вимоги руських виявилися нечуваними! (Бігаючи, фюрер майже підстрибував, обурливо — на адресу руських — жестикулюючи.) Вони забагли знищити наші народи!.. Вони знищать наші народи і нашу цивілізацію! І взагалі… взагалі цивілізацію всього людства, якщо ми спільними зусиллями не поведемо боротьбу до перемоги! І тому нам треба разом триматися — Великій Німеччині і маленькій Фінляндії! В ім’я спасіння людства і його цивілізації… І в такому ж дусі, і з такою ж емоційною збудженістю ще добрих півгодини, аж доки, нарешті стомившись, фюрер зупинився, як загнаний кінь, і стояв якусь мить, важко дихаючи і водячи блякло-мертвеними очима сюди й туди — вусики під носом нервово сіпались. Особливо ліва їхня половина. (Генерал-фельдмаршал Кейтель зберігав відсторонений вигляд і, слухаючи свого вождя, здається, був у ту мить далеко від нього і його гарячковитої промови.) Після виступу президента Рюті слово несподівано знову взяв рейхсканцлер і знову говорив і говорив — швидко, не зовсім розбірливо. Власне, бурмотів, часто повторювався, і слухати його було нудно. Подякувавши фінській армії, він вкотре підкреслив жахливу масштабність підготовки комуністів до наступу на Європу та захоплення ними світу і взагалі панування над цивілізацією людства, запевнив, що особисто він щасливий, адже прийняв рішення вступити у боротьбу із загрозою, що йде зі сходу… Ще і ще привітав Маннергейма із 75–річчям та присвоєнням йому високого звання маршала.

Ленч було організовано в поїзді головнокомандуючого, де був спецвагон. Рейхсканцлер ще днем раніше застеріг через свого ад’ютанта, аби для нього приготували особливу дієту, що й було зроблено. Стіл був простий, складався в основному з дичини — рябчики, тетеруки, дика качка, кабан, з рибних блюд — лосось, форель, сиг, сьомга. Але фюрер ні до рибних блюд, ні тим більше до м’ясних не доторкнувся, відбувся простесенькими овочевими стравами, що їх запивав або трав’яним чаєм, або й просто кип’яченою водою, а на бульйон з відразою буркнув, що то — «трупний чай», що він взагалі не розуміє, як це люди можуть їсти трупи тварин, себто м’ясо. Але фіни мали здоровий апетит, їли собі та їли, і бурчання фюрера аж ніяк не зіпсувало їм відмінного настрою. Хтось з генералів, правда, запитав в особистого лікаря рейхсканцлера: чому той так харчується? Що це — наслідки здоров’я? Лікар відповів, що це в рейхсканцлера спартанська звичка, і пояснюється вона перш за все психологічними проблемами.

Відразу ж після ленчу, на ходу витираючи губи салфеткою, фюрер теж на ходу попрощався, дивлячись чомусь собі під ноги, сів в автомобіль і відбув на аеродром в Іммала, а звідти вже вилетів до Берліна, наостанку порадивши фінам триматися, вірити, що «Велика Німеччина і її великий народ ніколи не залишать маленьку Фінляндію наодинці з червоним агресором…»

«Біля керма держави» — так Маннергейм через роки, вже знаходячись в черговій — того разу останній — відставці, — назве заключний розділ своїх «Мемуарів». Біля керма держави він стане у 1942 році, і тоді ж почне збуватися останнє пророцтво одеської ясновидиці: «А через багато років Маннергейм посяде найвищий пост».

«Біля керма держави» — це не просто останній розділ спогадів про діяльність їхнього автора у 1942–1946 роках і його роздуми, підсумок прожитого і зробленого, це водночас і прощання маршала з Батьківщиною, прощання в тому смислі, що після Другої світової він уже більше (вік і здоров’я тому стане перешкодою) не займатиметься ані політичною, ані тим більше військовою діяльністю й останні роки свої проведе навіть за межами рідного краю. Хоча, правда, й працюватиме над спогадами, використовуючи сповна кожну годину між хворобами, коли наставатиме ненадовго просвіток у здоров’ї. А втім, праця над «Мемуарами» — це теж свого роду служба Вітчизні — та ще і яка! — тільки цього разу зброєю його стане слово і мудрість людини, яка немало прожила і багато зробила для свого народу. Але праця мемуариста полонить його пізніше, як пізніше прийде відчуття і переконання, що це теж — робота над словом, — служба Вітчизні, служіння на бойовому посту. Але це буде пізніше, а тоді, чотирма роками раніше, у 1942 році маршала Маннергейма покличуть (вкотре) рятувати Батьківщину, яку інші благополучно підвели до самого краю прірви, за якою вже була втрата її незалежності. І тут всі згадали про Маннергейма: виручай, пане маршале, як виручав ти й раніше… І маршал без зайвих слів займеться (вкотре!) рятуванням ріднокраю.

Ситуація в Фінляндії була дуже і дуже непростою, а з початком Другої світової війни стала й просто загрозливою. Ще відразу по закінченню радянсько-фінляндської війни 1939–1940 років (за фінською термінологією — Зимової), Маннергейм заходився спішно шукати союзників в Північній Європі — на випадок, якщо виникне нова війна. А вона, відчував головнокомандуючий, неодмінно виникне, та й СРСР не облишить своєї задавненої мрії окупувати і приєднати до своїх володінь країну Суомі. Але, незважаючи на всі його зусилля, Швеція не підтримала його ідею (а на неї, свою, як він казав, стару батьківщину — предки його вперше з’явилися у Швеції — він