Корнелія Функе - Володар драконів

— Хіба круки тоді впали мертвими? — запитав він. — Ні, звичайно. Вони знову стали тим, чим були раніше. З якої істоти зробив алхімік Кропивника? Він не міг створити нове життя, він міг лише взяти його в борг в іншої істоти.

— В іншої істоти? — Сірчана шкурка неспокійно заворушилася на спині в Лунга. — Ти хочеш сказати, що звідти зараз щось виповзе? — Вона потягнула за ремінь. — Полетіли, Лунгу, я воліла б це побачити з безпечної відстані.

Але дракон не зрушив із місця.

— Якої істоти, Мухоніжко? — запитав він.

— Ну, не так вже й багато на світі істот, в яких можна позичити життя, як теплу куртку, — сказав гомункулус, не зводячи очей з пащі Кропивника. Решта здивовано перезирнулися.

— Перестань дурити нам голову своїми казками, геміколосе! — сказав Луї, підводячись. — Битву скінчено, чи ні?

— Ось! — прошепотів Мухоніжка, не дивлячись на нього. Він нахилився і показав униз. — Дивіться! Ось воно, життя Кропивника.

Із роззявленої пащеки виповзла жаба. Вона шубовснула в золоту калюжу, перелякано підскочила і застрибала вкритою снігом долівкою.

— Жаба? — Сірчана шкурка перехилилася зі спини Лунга і недовірливо дивилася на неї. Жаба глянула на кобольдиху золотими очима і стривожено заквакала.

— Не мели дурниць, геміколосе! — сказав щур. — Ти нам морочиш голову. Він просто проковтнув колись цю жабу, і все.

Але Мухоніжка похитав головою:

— Хочете вірте, хочете ні — алхімік був майстер робити з незначного жахливе.

— Нам її зловити, Мухоніжко? — запитав Лунг.

— Ні! — Мухоніжка злякано похитав головою. — Жаба абсолютно нешкідлива. Кропивник був злий через злобу нашого творця, а не через її власну.

Сірчана шкурка спохмурніла:

— Жаба, ну треба ж! — І раптом розсміялася, дивлячись на Мухоніжку. — Так ось чому ти так боявся драконового полум’я. Ти б також перетворився на таке саме жабеня, чи не так?

Мухоніжка сердито подивився на неї.

— Ні, — з образою в голосі сказав він. — Я, звичайно, був чимось дрібнішим, якщо вже тобі так цікаво. Для істот мого розміру алхімік брав зазвичай мокриць або павуків, — і він повернувся до Сірчаної шкурки спиною.

Лунг і Майя відвезли своїх вершників туди, де на долівці не було рідкого золота. Жаба подивилася їм услід. Вона не зрушила з місця навіть тоді, коли Бен і кобольди злізли зі спин драконів і підійшли до краю золотої калюжі, щоб ще раз подивитися на розтоплений панцир Кропивника. І лише коли Луї завів мотор свого літака, жаба застрибала геть.

Сірчана шкурка погналася було за нею, але Лунг м’яко втримав її, тицьнувши мордою.

— Хай собі біжить, — сказав він і здригнувся. Щось дрібне мчало до нього снігом, крихітна фігурка з кошлатою бородою і у великому капелюсі. Вона впала навколішки перед Лунгом і Майєю і жалібно закричала:

— Змилуйтеся, срібні дракони, змилуйтесь наді мною! Виконайте, будь ласка, моє прохання! Від нього залежить моє життя. Виконайте моє прохання, інакше весь залишок мого жалюгідного життя моє серце буде мучитися від туги!

— Це, схоже, маленький шпигун Кропивника? — з подивом запитала Майя.

— Так, я це визнаю! — Кремінна борода підвівся з колін і підвів до неї збентежене обличчя. — Але не з доброї волі, клянусь! Він мене змусив, правда!

— Брешеш ти все! — вигукнув Мухоніжка, вилазячи з літака. — Ти з доброї волі втік до нього. Тебе вабило золото. Якби не ти, він би не дізнався про існування Лунга!

— Що ж, — пробурмотів Кремінна борода, мнучи бороду. — Може, й так. Але…

— Озирнись! — урвав його Мухоніжка. — Тепер ти можеш купатися в його золоті! Як тобі ця думка?

— Ти про це хотів попросити? — Лунг потягнувся і, насупившись, дивився на гнома. — Говори вже нарешті. Ми всі втомилися.

Але Кремінна борода замотав головою так енергійно, що мало не впустив свій капелюх.

— Ні, золото мене більш не цікавить! — вигукнув він. — Анітрохи. Воно мені стало байдуже. Я хочу, — він розвів короткими ручками, — я хочу залишитися у цій печері. Це моє прохання, — він у напруженому очікуванні втупився в обох драконів.

— Навіщо це тобі? — недовірливо запитав Бур-бур-чан.

— Щоб зробити її кращою, — прошепотів Кремінна борода. Він благоговійно обвів поглядом стіни. — Я хочу вивести на поверхню приховане в ній каміння — дуже дбайливо, дуже обережно. Я його бачу, розумієте? Я чую їхній шепіт. У стінах, у колонах. Тут трохи постукати. Там пошкребти. І вони засяють і заграють всіма кольорами веселки, — він зітхнув і заплющив очі. — Це буде чудово.

— Гм! — буркнув Бур-бур-чан. — Що ж, звучить непогано. Але вирішувати будуть дракони.

Лунг позіхнув і подивився на Майю. Дракониха ледь трималася на ногах з утоми. Вона вивергнула стільки вогню, що їй тепер вперше в житті було холодно.

— Не знаю, — сказала вона, скоса поглядаючи на скам’янілих драконів. — Мені ця печера не потрібна, якщо вже не треба ховатися від Золотого. Але як щодо них? Чи не буде їм заважати його стук?

Кремінна борода озирнувся.

— Про кого ти говориш? — запитав він із тривогою.

— Ходімо, — сказав Лунг і простягнув йому хвоста. Гном боязко примостився між зубцями, і дракон відніс його в обхід золотої калюжі до скам’янілих драконів. Майя та