Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Чоловіки розуміли. Тому почали невпевнено переглядатися і кидати боязкі погляди на стелю.

І чорт їх знає, до чого вони зрештою додумалися б, якби головний оратор не надумав влаштувати істерику.

— Хапайте його, він теж маг! — заволав і першим кинувся хапати, шпурнувши над головами пастви якусь пакість, котра з шипінням з'їхала по щиту Шелеста і обвила нитками, що слабо світилися, ні в чому не винний камінь.

Весяна чекати, доки хтось там схопить Ваню, не стала. Схопилася на своєму грибі на ноги, ледь не послизнувшись і не впавши, голосно заверещала, а потім закричала:

— Миша!

І обернулася до сходів, щоб вказати на них, як на джерело гризунів.

І побачила, що там, на самому верху, з обох боків боязко стоять Томія і Ленц, а повз них вальяжно проходить здоровенний ведмідь.

— Миша, там! — повторила дівчина і почала старанно вказувати у бік водоспаду. — Біжить! А-а-а-а!

Серед плащеносців несподівано виявилися не тільки суворі чоловіки, готові всім натовпом затоптати ні в чому не винну мишку, а й жінки, які щиро вважали, що миші — страшні істоти. Саме ці жінки заметушилися, почали штовхатися і намагатися вирватися з юрби. Хтось навіть підпалив когось, бо не бажав пропускати.

— Миша! — не здавалася Весяна, сподіваючись, що ніхто не здогадається залізти до неї на гриб, подалі від вигаданих гризунів. На грибі і для однієї дівчини місця було мало.

Ведмідь обернувся задом і почав спускатися сходами, кумедно виляючи філеєм.

Чоловіки-плащеносці зрештою переловили своїх соратниць, а відтіснений від гриба оратор підвищив голос і почав вимагати заспокоїтися, за що й отримав від когось по фізіономії. Заодно дізнався, що всім уже набрид. І був облаяний за те, що хтось досі не був пожертвований грибам через його пошуки міфічної цнотливої.

— Мага хапайте, мага! — змінив свої вимоги промовець, мабуть, намагаючись перекласти проблеми зі своєї хворої голови на чужу, не більш здорову.

А Весяна відчула, що її різко смикнули у повітря. Від несподіванки пискнула і завмерла, зрозумівши, хто там може левітувати.

— Тікає! — заволав хтось унизу.

— Обережно, не вбийте, ритуал! — заволав хтось інший.

— Мага ловіть, мага! Обережно, щит! — продовжував надриватися оратор, якому не давав спокою Ваня.

Натовп плащеносців розділився.

Одні кинулися до Вані.

Інші воліли переслідувати Весяну, на щастя, навіть не намагаючись її чимось збити, або завадити Ленцу левітувати.

Одні з іншими зіштовхувалися, лаялися, репетували, але в результаті розбіглися в різні боки. Бардака в це дійство додав град, що почався в грото-залі. А потім і ведмідь, над яким пропливла Весяна, від несподіванки привітавшись. Ведмідь врізався в людей без жодних сумнівів. Розкидаючи плащеносців, що не чекали такого подарунка долі, пройшов наскрізь і тих, хто біг до дівчини, і тих, хто вирішив ловити Ваню. А потім, просто й невигадливо, стиснув щелепи на руці оратора, що саме виплітав у тій руці якусь гидоту і обіцяв, що вона будь-який щит просто зжере.

Оратор нелюдськи заверещав.

Якийсь сміливець кинувся на ведмедя з ножем, але не добіг, чомусь звалився, зустрівшись очима зі злим Ваніним поглядом.

А потім, варто було Весяні опуститися на передостанню верхню сходинку і схопитися за руку Томії, з темряви тунелю з'явилися Льєн і незнайомий маг. Вони дружно схопили дівчат за передпліччя та відтягли від сходів. Подивилися вниз.

— Отак я й знав, — похмуро мовив Льєн.

Весяна обернулася і побачила, як однаково скуйовджені Ваня і ведмідь відступають до стіни, а плащеносці досить дружно йдуть слідом, намагаючись пробити щит.

— Головне, щоб не розбіглися, — сказав незнайомий маг.

Льєн сумно зітхнув і дістав з-за пазухи мотузку з амулетом.

— Здається, передостанній заряд, — пробурмотів перед тим, як стиснути амулет у долонях. — Решту самі ловіть.