Мухтар Омарханович Ауезов - Шлях Абая

нього — росіянин середнього віку в скромному міському костюмі. По випещеній, красивій бороді Абай одразу впізнав годинникаря Савельєва з Семипалатинська.

Савельєв, прізвище якого казахи переінакшили на Сабелей, добре володів казахською мовою, його добре знали в степу. Він допомагав писати заяви, прохання і всілякі «присуди». У нього були великі знайомства в усіх міських канцеляріях — і серед товмачів та урядників, і серед письмоводителів та чиновників. Казали навіть, що у. нього є хід до радників, а може, й до самого поліцмейстера. Чимало степових казахів саме йому доручали і прохання написати, і проштовхувати його в канцеляріях, запевняючи, що Сабелей знає легкі шляхи, невідомі найкращим міським адвокатам.

Поки Абай з подивом дивився на Базарали, до губернатора підійшов жандармський офіцер і, шанобливо нахилившись, почав щось пошепки пояснювати. Губернатор слухав його невдоволено і нарешті запитав:

— Ну гаразд. Чого ж вони хочуть? — І він обернувся до тих, що зайшли.

Савельєв, уклонившись, поквапився пояснити:

— Ваше превосходительство, у цього киргиза багато прохань майже з усіх волостей Семипалатинського повіту. Всі ці прохачі теж тут, але пан офіцер дозволив пройти тільки нам: ось йому з паперами і мені, щоб перекласти їхні прохання.

— А про що прохання? — суворо запитав губернатор.

— Всі вони просять не за себе, ваше превосходитель-ство. Клопочуться за шановану ними людину, за свого поета Ібрагіма Кунанбаєва.

Губернатор обурено повернувся до Абая. «Чи не сам цей загадковий киргиз підстроїв усе це?» — подумав він. Але на обличчі Абая відбивалося тільки щире здивування. Генерал перевів погляд на Базарали, уважно вдивляючись у нього. Проте цей високий і стрункий чоловік з привабливим і розумним обличчям навіть не дивився на Абая, наче й не пізнавав його. Він спокійно підійшов до столу, поклав на нього свої папери і заговорив сам.

— Таксир[58],— почав він, прикриваючи вказівним пальцем, красивим і довгим, своє ліве око.— Таксир, киргиз степ — сліпий, адин клазес є — Ібрагім Кунанбаєв…— Базарали прикрив великим пальцем ліве вухо і говорив далі: — Киргиз степ — глухий, таксир, адин ух є — знов Ібрагім Кунанбаєв. Не можна Ібрагім Кунанбаєв брать ат степ. Не можна! Степ сліпий, глухий буде.— І він закрив пальцями другої руки праве вухо і око і, жалібно хитаючи головою, зобразив на обличчі страждання.

Савельєв збирався пояснити слова Базарали, але губернатор жестом спинив його і вже з обуреною цікавістю дивився на Базарали. Той з великими зусиллями усе висловлював свою думку.

— Каспадин кубернатир нобай шалабек. Не знайт, какой шалабек Ібрагім Кунанбаєв… Наш степ многа присуд послав. Многа, многа просить. Нехай наш присуд пайдьоть санат, міністр, бєлий сар. Степ просить пустити нас у Петербор, міністр, сар… Всьо найдом!

Базарали замовк. Губернатор знову насупив брови і мовчазним порухом руки показав Савельєву і Базарали, що вони можуть іти. Савельєв смикнув Базарали за рукав. Обидва подалися назад і вийшли з юрти.

Слова Базарали примусили генерала замислитися. За сьогоднішній день він кілька разів змінював свою думку про Абая. Тепер він остаточно прийшов до висновку, що коли з такою незвичайною для степу людиною вчинити щось звичайним способом — тобто просто вислати або посадити в тюрму,—то це не залишиться без наслідків. На церемонії зустрічі губератор переконався, з якою повагою ставляться до цього «киргиза» знатні люди степу. А тепер виявилося, що за нього горою стоїть і простий народ. Мабуть, ця людина має набагато більше ваги, ніж чимало управителів. Як знати: покараєш його, а ці акти, «присуди» з’їздів, всякі інші петиції, а разом з ними, може, ще й нові папери дійдуть до сенату. Пошлють їх і на височайше ім’я. Не дуже приємно для губернатора, тим більш для нової людини в області, коли з краю, яким він керує, надходять такі донесення, які можна витлумачити, як свідчення його невміння дати лад самому.

В юрту увійшов радник Лосовський, тримаючи під пахвою кілька папок із справами.

Прихід Лосовського не був випадковим. Побачивши, як губернатор повів Абая до себе в юрту, він вирішив, що генерал хоче особисто допитати людину, ім’я якої протуркало вуха чиновникам усіх канцелярій і в Семипалатинську, і в Омську. Через те Лосовський одразу наказав негайно принести йому справу Кунанбаєва, привезену з канцелярії повітового начальника, і, не чекаючи, поки губернатор зажадає, сам поніс справу до нього.

Думаючи, що Абай уже приречений, Лосовський підібрав папери, які його звинувачують. Це були доноси і кляузні заяви, що надійшли до Омська, в канцелярію степового генерал-губернатора. Знаючи тільки ці скарги, Лосовський і не підозрював про ті прохання і документи, які генерал одержав тут. А втім, і той, у відповідності з деякими своїми розрахунками, свідомо не розповідав Лосовському про це. Справи своєї області, звичайно, треба було вирішувати йому самому. Присутність генерал-губернаторського чиновника особливих доручень вражала його самолюбство і здавалась образою його службової честі. Тому він і слова не сказав Лосовському про нові обставини в справі Кунанбаєва.

Тепер, зрозумівши, що губернатор не допитує Абая, а про щось розмовляє з ним, Лосовський розгубився. Проте він усе-таки поклав справу перед губернатором, мовчки показавши йому обкладинку так, щоб цього не побачив Абай.

Генерал відсунув папку і, вдоволений збентеженням Лосовського, різко сказав:

— Це поки що не потрібне, можете взяти.

Холодно кивнувши головою, він відпустив Абая. Залишатися на з’їзді генерал не збирався — цілком досить було і того, що він показався його учасником. Усю роботу мав вести Лосовський разом з повітовими начальниками. І, розмовляючи з ним перед від’їздом, генерал здивував його несподіваним для того рішенням: призначити Ібрагіма Кунанбаєва одним із біїв надзвичайного з’їзду.

До цього рішення генерал прийшов вимушено. Йому тепер було ясно, що Абай — дуже велика і впливова постать у степу і що обминути його, призначаючи біїв з’їзду, означало викликати нові скарги і прохання, яких і без того було досить. Але тут же він твердо вирішив, що у Семипалатинську займеться долею цієї неприємної і неспокійної людини.

Того ж вечора, радячись з усіма трьома повітовими начальниками про завтрашнє відкриття надзвичайного з’їзду, Лосовський запропонував призначити одним із біїв з’їзду Ібрагіма Кунанбаєва.

Його пропозиція не викликала заперечень. Навпаки, Казанцев, семипалатинський повітовий начальник, навіть підтримав його. Виявилося, що до нього надійшло багато заяв, де скаржники просили призначити біями таких людей, які змогли б справедливо вирішити позови і допомогти людям одержати відшкодування за свою працю, або за силоміць одібрану худобу. В цих заявах найчастіше називалося ім’я Абая як людини, що користується довір’ям казахів усіх трьох повітів, знає їхні потреби, якого всі добре знають. Саме йому і просили доручити розгляд скарг люди,