Віра Коваль - Коронована. Приречена на кохання, Віра Коваль

Кохана, я втратив сон і давно забув про спокій в моїй душі. Мені хочеться знайти якийсь вихід з цієї безодні, хочеться мати надію на те, що ти так жадано чекаєш на той день, коли я прийду до тебе. Прийду і скажу: «Я тут, я з тобою…».

Кохана, ти назавжди викарбувала своє ім’я у моєму серці. Ти забралася під мою шкіру. Ні я, ні ти не зможемо змінити наше життя. Я прийняв свою долю. Я  звик прокидатися з думкою про те, що у моєму житті є ти.

Кохана, я навіки залишуся твоїм. Я навіки стану лише тим, ким ти хочеш мене бачити. Я зізнаюся:

Я став рабом твоїм, а ти моєю жінкою.

Я буду думати про тебе, коли на душі гірко.

Не стану я томитися від болю, що став моїм, як рідним в смерті долі!»

Кохана, я все ще маю надію на те, що стану для тебе тим всесвітом. Я стану для тебе тим порятунком для твого болю. І назавжди буду пам’ятати той день, коли став твоїм спасінням.

P.S. Вище голову, Графине.

Навіки. Лише твій. Граф.

Вона уже давно проливала нещадні солоно-гіркі сльози. Його слова стали у неї клубком у горлі. Евеліна розтанула від листа коханого. Слова зачепили її за живе, він писав про своє кохання, а вона і сказати не могла про своє. Залишала все потайки, ніби, ховаючи від лютого болю.