Джон Ернст Стейнбек - Грона гніву

— А вона посюсяла туди,— сказав він.

Мати налякалася.

— Так що ти там накоїв? Ану покажи.

Вона силоміць відвела їх до дверей і примусила зайти всередину.

— Ану, що ти наробив?

Руті відповіла:

— Там задзижчало-зашкварчало. Тепер уже не шумить.

— Покажіть мені, що ви зробили,— вимагала мати.

Вінфілд з неохотою підійшов до унітаза.

— Я не штовхав сильно,— сказав хлопчик.— Тільки отут натиснув, а...

Вода знову з шумом полилася. Він відскочив.

Мати зареготала, відкинувши голову, а Руті з Вінфілдом ображено дивилися на неї.

— Це ж воно так працює,— пояснила мати.— Я раніше бачила. Коли закінчите, тре’ сюди натиснути.

Власне неуцтво стало для дітей надто великою ганьбою. Вони вибігли надвір і вийшли у прохід, щоб подивитись, як велика родина снідає.

Мати спостерігала за ними з порога, а потім оглянула приміщення. Вона пройшла в душ, роздивилася кабінки. Підійшла до умивальників і провела пальцем по білому фаянсу. Жінка трохи відвернула воду, занурила палець у цівку і відсмикнула руку, коли пішов гарячий струмінь. На мить мати глянула в умивальник, потім вставила туди корок і налила трохи гарячої води, розрідивши її холодною. А потім вимила руки в теплій воді та ополоснула обличчя. Вона промивала і причісувала волосся мокрими пальцями, коли за спиною почулися кроки, які гупали по бетонній підлозі. Мати одразу обернулася. За нею стояв літній чоловік, який дивився на жінку з виразом праведного гніву.

Він різко запитав:

— Як ви сюди потрапили?

Мати ковтнула, відчувши спазм у горлі; вона відчула, як вода крапає в неї з підборіддя, заливаючи сукню і наскрізь її просотуючи.

— Я не знаю,— відповіла жінка вибачливим тоном.— Я думала, тут для всіх, аби користуватися.

Дядько насуплено дивився на неї.

— Це для чоловіків,— суворо сказав він. Підійшов до дверей і вказав на табличку: «Чоловічий».— Ось,— мовив він.— Ось доказ. Не бачите чи що?

— Ні,— засоромлено відповіла мати,— не помітила. А куди мені можна піти?

Чоловік охолов.

— Ви щойно приїхали? — уже м’якше спитав він.

— Серед ночі,— відповіла мати.

— І ще не говорили з комітетом?

— Яким комітетом?

— Жіночим.

— Ні, не говорила.

Він з погордою промовив:

— Комітет відвідає вас найближчим часом і введе в курс справ. Ми піклуємося за новоприбулих. А якщо вам потрібен жіночий туалет, просто перейдіть в інший кінець. Отой бік — ваш.

Мати стурбовано перепитала:

— Ви сказали — жіночий комітет... прийде просто до нас у намет?

Він кивнув:

— Досить скоро, гадаю.

— Спасибі,— сказала мати.

Вона похапцем вийшла і майже добігла до намету.

— Чоловіче! — покликала вона.— Джоне, вставай! І ти, Еле. Ану всі бігом прокидайтесь, ідіть умийтесь.

На неї подивилися перелякані сонні обличчя.

— Давайте,— кричала мати.— Швидше вилазьте, вмийтесь. І зачешіться.

Дядько Джон мав блідий і хворобливий вигляд. На підборідді в нього запікся синець од удару.

Батько нетерпляче спитав:

— Що таке?

— Комітет! — крикнула мати.— Жіночий комітет навідається до нас. Вилазьте і негайно вмийтеся. Доки ми всі хропака давали, Том устав — і роботу знайшов. Вилазьте, бігом.

Вони сонно вигарбувалися з намету. Дядько Джон трохи похитувався, і його обличчя судомно кривилося від болю.

— Бігом до того дому, митися,— наказувала мати.— Нам тре’ поснідати, а то комітет заявиться.

Вона пішла по дрівця, складені купкою за наметом, і розпалила багаття. Поставила на вогонь начиння.

— Кукурудзяні оладки,— сказала неня сама собі.— Кукурудзяні перепічки з оладки. Це найшвидше буде. Так, найшвидше.

Вона говорила сама до себе, а Руті з Вінфілдом стояли дивуючись. Одразу по всьому табору застелився дим багать, і зусібіч почулося бурмотіння.

Ружа Шаронська, скуйовджена, розпатлана і заспана, вилізла з намету. Мати вичерпувала кукурудзяне борошно жменями. Вона подивилася, яка в доньки зіжмакана, брудна сукня, розкошлане, нечесане волосся.

— Тобі треба причепуритися,— бадьоро сказала мати.— Іди і переберись. У тебе є чисте плаття. Я його попрала. І зачешись. І очі протри, а то заспані.— Мати хвилювалася.

Ружа Шаронська пригнічено сказала:

— Мені недобре без Конні. Хай він прийде. Недобре мені, не хочу нічо’ без Конні робити.

Мати одразу розвернулася до неї. Жовте кукурудзяне борошно обліпило матері зап’ястя й руки до ліктів.

— Руже,— суворо сказала вона,— а ну струснися. Надто довго ти хлипала. Прийде жіночий комітет — і що буде, як наша сім’я гостей неприбраною стріне?

— Але мені недобре.

Мати насунула на неї, простягаючи замазані борошном руки.

— Давай,— сказала вона.— Такі часи настають, що те, як ти ся почуваєш, тре’ в собі тримати, не показувати.

— Мене знудить,— заскімлила Ружа Шаронська.

— Ну, відійди, хай нудить. Звісно, тебе нудить. В усіх так. А потім приберися, вимий ноги і туфлі взуй.— Мати знову взялася до роботи.— А ще коси заплети,— додала вона.

Жир на розпеченій сковороді бризнув і засичав, коли мати перевернула ложкою перепічку. Неня перемішала борошно з підливою в казанку, додала води, посолила і розмішала підливу. Кава почала закипати в галоновій бляшанці, й запах долинув до інших.

Батько повернувся з санітарної частини, і мати критично оглянула чоловіка. Той спитав:

— То, кажеш, Том має роботу?

— Так, сер. Прокинувся ще до нас. Тепер відкрий цю коробку і діставай чистий комбінезон і сорочку. Чоловіче, я страшенно заклопотана. Перевір вуха в Руті та Вінфілда. Гаряча вода ось. Зробиш? Нашуруй їм вуха і шиї як слід пошкреби, щоб аж червоні були. Хай сяють.

— Ніколи не бачив, аби ти так крутилась,— озвався батько.

Мати вигукнула:

— Та зара’ такий час — ми всі повинні мати гідний вигляд. Їхали — і що, до того було? А тепер маємо змогу. Лиши брудний комбінезон у наметі, я виперу.

Батько пішов до намету і за хвильку повернувся звідти з блякло-блакитним комбінезоном і сорочкою. І він повів смутних і наляканих дітей до санітарної частини.

Мати крикнула йому вслід:

— Добряче їм вуха вимий.

Дядько Джон підійшов до дверей чоловічої частини, визирнув на вулицю, а тоді сів на унітаз і довго сидів, охопивши руками голову, що пульсувала болем.

Мати зняла з пательні підсмажені оладки й почала додавати ложкою підливу в тісто для нової порції, аж ось поряд з жінкою на землю впала тінь. Мати озирнулася через плече. Позаду неї стояв невисокий чоловік, весь у білому, зі схудлим, засмаглим, зморшкуватим обличчям, який дивився весело.