Андрій Любомирович Войницький - Новини

цю мудру людину,— відповів Ілля,— хоча як особистість він мені навіть подобається через свою рішучість! Але логіка революції не терпить суб’єктивних уподобань! Ошо — ідеолог експлуататорського класу. Його злочинну роль не варто недооцінювати! Вся ця езотерика є духовним виправданням соціального расизму. Всі ці мажорні тьолки з накачаними губами, штучними цицьками і маленькими собачками обов’язково рано чи пізно прочитають книжки Ошо і зробляться ще лютішими до народних мас. А тоді почнуть спонукати своїх чоловіків, представників експлуататорського класу, не мати жодного співчуття до знедолених. І чим жорстокішими до трудящих робляться їхні коханці і чоловіки, банкіри і володарі транснаціональних корпорацій, тим кращі мінети роблять їм коханки отими спотвореними силіконом губами! Чого вчить езотерика? Бідність — це карма, хвороба — карма, невдача — карма! І завдяки Ошо та іншому індійському опіуму для народу ці тьолки керують світом через своїх чоловіків — банкірів, титулованих діячів культури, міністрів, грантових розпорядників, утримувачів кредитних ліній і володарів транснаціональних корпорацій, маючи тверде переконання, що будь-яке зло, яке вони можуть вчинити щодо тих, хто стоїть нижче, є виправданим! Адже це карма! А от коли ти починаєш її, суку, гамселити кастетом по нирках, тоді ця тварюка щось розуміє... Але тоді це вже не карма, це вже, бля, злочин проти їхніх священних прав людини!..

— Мені здається, ти погано читав Ошо,— зауважив на цей монолог пастор Патрік.— Пас!

— Мені не треба його читати,— й надалі розпалювався Ілля, якого ця тема, схоже, чіпляла за живе,— щоб розстріляти цю погань!

— Ошо давно помер,— утрутився я.

— Несуттєво! Ми все одно з ним покінчимо! — він закурив, заспокоївся і, здається, йому навіть стало трохи соромно перед собою через те, що він на якийсь час утратив самоконтроль.

— Пас,— сказав прес-секретар.

— А ти б кого розстріляв, товаришу Сім? — спитав Ілля.

— У першу чергу — Дейла Карнегі,— з охотою відповів той, задумливо дивлячись у свої карти. Він потягнувся до пляшки, налив собі віскі і запропонував іншим. Ілля відмовився, пастор погодився, а Нестор сам націдив собі текіли. Мені також налили, я присів на вільний стілець, і всі ми, крім Іллі, випили.

— А до кого з цього питання? — вказав я на порошок.

— Це Сашин,— відповідав пастор.— Пригощайся!

Я не змусив себе умовляти.

— Я пам’ятаю, як вперше прочитав якусь книжку Дейла Карнегі,— розповідав тим часом Віталік із замріяним обличчям.— Мені виповнилося тринадцять, у мене зовсім не було друзів, і я не мав поняття, як впливати на людей... І раптом дізнаюся, що є така книга: «Як заводити друзів і впливати на людей», що її написав якийсь Карнегі з Америки! І коли я прочитав цю книжку, то одразу зрозумів, що до цього часу жив неправильно і все робив неправильно. Це було наче одкровення... Я проковтнув її за два дні, а наступного дня пішов до школи, озброєний новим знанням, вважаючи, що вже тепер я точно зроблюся успішним — треба лише посміхатися, розпитувати, погоджуватися...

— І що було далі?

— Ну що могло бути з хлопцем, який начитався Дейла Карнегі і прийшов у восьмий клас школи на Холодній горі? — розреготався прес-секретар.— Надавали по пиці, спасибі, хоч не обісцяли!

— Так не можна,— заперечив Ілля, підіймаючись з місця, щоб, за моїм прикладом, зробити собі доріжку з Сашиного фену.— Ти збираєшся розстріляти Карнегі через власний негативний досвід, а не з об’єктивно-діалектичних причин! У цьому відсутня революційна складова!

— Чому ж це відсутня? — із жаром заперечив прес-секретар.— У тому й справа, що вона є! Якщо вникнути докладніше, то чим він є — той Дейл Карнегі? Хлопчик з ферми у штаті Міссурі, що переїхав у чуже недоброзичливе місто і протягом довгого часу працював комівояжером. Ходив від дверей до дверей, займався, як зараз кажуть, «холодними продажами», намагався впарити людям те, що їм і задарма не потрібне. Закономірно, що кожного дня його багато разів посилали нах. Що повинен робити комівояжер, щоб у нього хоч щось купили? Посміхатися, цікавитися людьми, умовляти й бути не таким, який ти є насправді, а таким, яким люди воліли б тебе бачити! Вся філософія Дейла Карнегі — це самозречення заради успіху. Це навіть не шлях компромісів, це політика безмежного опортунізму. Він навіть написання свого прізвища змінив таким чином, щоб воно виглядало, як у міліардера Ендрю Карнегі!.. Але трагедія Карнегі навіть не в тому, що це людина, начисто позбавлена морального стрижня, а в тому, що, при всіх своїх локальних перемогах вигадана ним філософія не працює, тим більш, у наших географічних широтах. Він підсунув нам плацебо замість ліків! Він не розповів про найголовніше, тому що це перекреслило б усе, чого він навчав! А найголовніше полягає в тому, що у капіталістичному суспільстві, щоб стати по-справжньому успішним, треба прогинати, а не прогинатися!

— Згоден! — грюкнув кулаком по столу Нестор.— Уперше в житті згоден з вами, комуняками!

— Бог дає успіх,— зауважив на це пастор Патрік.— Або не дає.

— А є ще якісь варіанти? — поцікавився я.

— Вчення Дейла Карнегі — це філософія офіціанта! — все ще не міг зупинитися прес-секретар.— Вона придатна лише для обслуги! І через це огидна будь-якому революціонеру, ба навіть будь-якій порядній людині! Ось чому я би Дейла Карнегі поставив до стінки і — бемс!

Тут прес-секретар зробив той-таки вогнепальний жест, що й Ілля.