Лі Чайлд - Нездоланний

відповідь є очевидною навіть для найтупішого студента. Ми можемо вбити вас усіх. Це гарантуватиме нам правильний результат. Так у нас вийде достатньо велика кількість шкарпеток. Але це буде п’ятеро вбитих за ціною трьох. А ціну було обговорено заздалегідь. Перераховуйте решту перед виходом із магазину. Ніяких передомовленостей після виконання справи. Такими є правила товстуна.

Тиша. Хлопець подивився на Евана та запитав його:

– Чим ви заробляєте на життя?

Еван спробував відповісти, тоді спробував ще раз, а вже на третій раз у нього таки вийшло це зробити. Він сказав:

– Я лікар.

– Ви працюєте задарма?

– Ні, гадаю, що ні.

– Тупе запитання, правда ж? Хіба лікарі працюють задарма?

– Деякі працюють.

– Але не ви, правда ж?

– Ні, не я.

– Думаєте, мені слід працювати задарма?

Еван зробив вдих і видих, вагаючись. Хлопець сказав:

– Лікарю, це просте запитання. Мені не потрібна ваша професійна консультація. Думаєте, я повинен працювати задарма? Тоді як ви цього не робите?

– Хіба моя думка має значення?

– Я хочу, щоб ми всі почувалися зручно. Я хочу, щоб ми дійшли згоди. Людина повинна отримувати гроші за свою роботу. Мені потрібне ваше підтвердження цього.

– Гаразд, людина повинна отримувати гроші.

– За що?

– За свою роботу.

– Чи повинна вона отримувати більше грошей, якщо зробила п’ять речей замість трьох?

– Думаю, повинна.

– Але як їй це зробити, якщо сума була обговорена заздалегідь? У цьому ставку більше не виловити рибки. Що є поганою новиною для нас. Проте, це хороша новина для вас. Ми зробимо лише те, за що нам заплатять. Ніяких безкоштовних зразків не буде. У вас з’явився шанс вижити.

Задня частина мозку Ричера одразу ж автоматично підказала йому, що цей шанс складав сорок відсотків, якщо стрілятимуть вони навмання. Їхнім завданням були чоловік і дві жінки. У такому випадку шанси Евана складали п’ятдесят на п’ятдесят. А шанси Ченґ, навпаки, падали від сорока до тридцяти трьох.

Хлопець продовжив:

– Звісно, недоліком цього плану є те, що ми можемо залишити двох потрібних нам людей живими. Що буде просто неприйнятним. Я певен, у вас же є власні професійні стандарти. Проблему потрібно вирішувати інакше. Нам слід поглянути на цю ситуацію збоку. Нам потрібно знайти інший спосіб отримати свої гроші. Допоможіть мені з цим.

Еван сказав:

– Грошей у будинку немає.

– Лікарю, я не прошу жертву самотужки оплачувати свою страту. Це було б жорстоко. Я прошу вас подивитися на все це збоку. Що ви бачите в цій ситуації такого, що б могло забезпечити невелику компенсацію мені та моїм колегам?

Еван нічого на це не відповів.

– Лікарю, будьте креативним! Розслабтеся. Мисліть нестандартно. Якщо це не гроші, то що ж іще це може бути?

Жодної відповіді. Хлопець подивився на Емілі та запитав її:

– Як тебе звуть, люба?

Еван сказав:

– Ні.

Тоді хлопець глянув на Ченґ.

– Її також, – сказав Еван.

Емілі тісно запнула на собі сорочку, підняла коліна та забилася з ногами на диван. Еван нахилився до неї. Хлопець, що стояв посередині, зміряв його поглядом і сказав:

– Якщо будете гарно поводитися, пристрелимо вас першим. Якщо ні, то ми залишимо вас живим та примусимо дивитися на це.

Троє хлопців стояли на однаковій відстані один від одного вздовж зовнішнього краю сектора утвореного ними кола. Наче розташувалися на базах у бейсболі. Але набагато ближче. Зрештою, вони були в кімнаті, а не на ігровому полі. У просторій кімнаті, так все ж. Хлопець, що стояв на першій базі праворуч, був, мабуть, десь за шість футів від Ричера. Хлопець, що стояв найдалі від усіх, знаходився на третій базі в дальньому лівому куті, і до нього було близько п’ятнадцяти футів. А хлопець, що стояв на другій базі і вів переговори, розташувався посередині між двома іншими, на прямій лінії між Ричером та вхідними дверима. До нього було приблизно дванадцять футів.

Троє хлопців. Не було жодних сумнівів, що окружний прокурор району Марікопа визнає їхню поведінку вторгненням. Ось і заголовок: «Сьогоднішнє вторгнення в будинок закритого типу на північний схід від міста закінчилося трагічно. Зйомки об одинадцятій». Копи назвуть їх правопорушниками. Адвокати – своїми клієнтами. Політики наречуть їх покидьками. Криміналісти – соціопатами. Соціологи скажуть, що їх просто не зрозуміли. А сто десятий відділок воєнної поліції назве їх ходячими мерцями.

Хлопець, що стояв другим, сказав:

– Давайте розпочнемо вже гру.