Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Куди мені накаже, туди я й іду,- тоненьким голоском проказав Мікулашек.- Напише мені вимогу на продукти для лазарету, а я несу їх, звичайно, додому.
- А коли б він тобі наказав пограбувати полкову касу, то ти б і це зробив? Ти хоробрий, як за плотом, а насправді тремтиш перед ним, як осика.
Мікулашек закліпав очицями.
- Тут я б іще подумав.
- А тобі й думати нема чого, жовтодзьобий шмаркачу,- розкричався на нього Швейк, але раптом замовк.
Відчинилися двері, і ввійшов надпоручник Лукаш. Він, як це зразу було видно, був у дуже доброму настрої, бо надів кашкета задом наперед.
Мікулашек так злякався, що навіть не зіскочив зі столу, і, сидячи, козирнув, забувши при цьому, що не має на голові кашкета.
- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, все в порядку,- відрапортував струнко, по-військовому, згідно з усіма приписами, Швейк, причому з рота в нього стирчала сигарета.
Проте надпоручник Лукаш і оком не повів у той бік, а попрямував до Мікулашека. Той прикипів до столу і з вибалушеними очима стежив за кожним рухом надпоручника, і далі віддаючи йому честь,
Надпоручник Лукаш підійшов до нього не дуже певним кроком і відрекомендувався:
- Надпоручник Лукаш. А ви хто такий?
Мікулашек мовчав, немов йому заціпило, а Лукаш підсунув своє крісло, сів перед Мікулашеком і, дивлячись на нього, сказав:
- Швейку, принесіть мені з чемодана револьвер.
Поки Швейк порпався в чемодані, Мікулашек мовчав і тільки перелякано дивився на надпоручника. Хоч він у цю хвилину і усвідомлював, що сидить на столі, але його охопив ще більший розпач, бо він своїми ногами дотикався колін надпоручника.
- Чуєте, чоловіче, як вас звуть? - вигукнув угору до Мікулашека надпоручник.
Але той як води в рот набрав. Як пізніше розповідав, з ним, коли несподівано зайшов надпоручник, сталося щось ніби параліч. Хотів зіскочити - і не міг, хотів відповісти - не міг, хотів перестати козиряти, але й цього не зміг.
- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте,- озвався Швейк,- револьвер не заряджений.
- Так зарядіть, Швейку!
- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, в нас нема набоїв, та й кулею буде дуже важко збити його зі столу. Дозволю собі зауважити, пане обер-лейтенанте, цей Мікулашек денщик пана майора Венцеля. Він завжди втрачає мову, коли бачить когось із панів офіцерів. Вів взагалі соромиться говорити, одне слово, це таке, як я кажу, жовтодзьобе горобеня. Пан майор Венцель наказує йому стояти в коридорі, коли йде кудись до міста, а воно, дитинча, біда нещасна, блукає від денщика до денщика по всьому бараку. Аби ж хоч мало причину злякатися, адже воно, власне, нічого поганого не зробило.
Швейк плюнув; у його голосі й у тому, як він говорив про Мікулашека в середньому роді, відчувалася повна зневага до боягузтва денщика майора Венцеля і до його невійськової поведінки.
- Дозвольте,- вів далі Швейк,- я його понюхаю.
Швейк стяг зі столу Мікулашека, який далі пришелепувато дивився на надпоручника, поставив його на підлогу і обнюхав його штани.
- Ще ні,- заявив,- але вже почалося. Може, його викинути?
- Викиньте його, Швейку.
Швейк випровадив тремтячого Мікулашека в коридор, зачинив за собою двері й сказав йому:
- Щоб ти знав, йолопе, я тобі врятував життя. Коли повернеться пан майор Венцель, щоб я тебе бачив з пляшкою вина у мене. Без жартів. Нишком поцупиш - і квит. Я ж тебе справді вирвав з обіймів смерті. Коли мій обер-лейтенант п’яний - біда. Тільки я один умію його вкоськати - більше ніхто.
- Я... Я...
- Смердючка ти,- презирливо кинув йому Швейк,- сиди на порозі й чекай, аж поки прийде твій майор Венцель.
- Це дуже гарно з вашого боку,- привітав Швейка надпоручник Лукаш,- що ви нарешті повернулись. Я хочу з вами поговорити. Не виструнчуйтеся так по-дурнуватому переді мною. Сядьте, Швейку, і залишіть для себе оте ваше «насмілюсь доповісти». Заткніть пельку і уважно слухайте.
Ви знаєте, де в Кіраль-Гіді Шопронська вулиця? Облиште, ради бога, це ваше «насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я не знаю». Не знаєте, то скажіть: не знаю, і кінець. Напишіть на клаптику паперу: «Шопронська вулиця, номер шістнадцять». У цьому домі є крамниця залізного товару. Ви знаєте, що це таке? Чорт забери, не говоріть «насмілюсь доповісти». Скажіть - знаю або не знаю. Отже, знаєте, що таке воно насправді крамниця залізних товарів? Знаєте? Добре! Ця крамниця - власність якогось мадяра Каконі. Знаєте, що таке мадяр? Так, Himmelherrgott, знаєте чи не знаєте? Знаєте? Добре. Над крамницею є квартира, і він там живе. Ви знаєте про це? Кажете, що не знаєте? Так я вам кажу, що він там живе. Досить цього? Досить. Гаразд. Якщо цього не досить, накажу вас посадити. Ви записали, що того мадяра звуть Каконі? Гаразд. Отже, ви завтра вранці, близько десятої години, підете до міста, знайдете цей будинок, підніметесь нагору на другий поверх і віддасте пані Каконі цього листа.
Надпоручник Лукаш розгорнув бумажник і, позіхаючи, ткнув Швейкові в руки білий конверт з листом.
- Це, Швейку, справа надзвичайно важлива,- почав він далі.- Обережність ніколи не зашкодить, а тому, як бачите, тут немає адреси. Я цілком покладаюся на вас, що ви віддасте цього листа кому належить. Закарбуйте собі, цю даму звуть Етелька. Отже, запишіть собі: «Пані Етелька Каконі». І ще одне: цього листа мусите передати секретно, за всяку ціну, і чекати на відповідь. Що ви маєте чекати на відповідь - про це написано в листі. Чого ще треба?
- А що мені робити, пане обер-лейтенанте, коли мені не дадуть відповіді?
- В такому разі скажете, що ви обов’язково повинні дістати відповідь,- пояснив надпоручник і мало не роздер рота, так позіхнув.- А тепер я вже піду спати, бо сьогодні справді натомився. Ми сьогодні добряче випили. Думаю, кожен після такого вечора і такої ночі був би не кращий.
Надпоручник Лукаш спочатку не мав наміру десь затримуватися. Надвечір пішов з табору в місто лише до угорського театру в Кіраль-Гіді, де ставили якусь угорську оперетку з гладкими артистками єврейками в головних ролях, їхнім надзвичайно великим достоїнством було те, що, танцюючи, вони підкидали ноги вгору, причому не мали на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек», після закриття браузера.