Роман Вікторович Вереша - Кримінальне право України. Загальна частина.

суворим наглядом. Ці види психіатричних закладів різняться між собою ступенем нагляду за поведінкою хворих і обмеженням такої поведінки.

Суд, визнавши за необхідне призначити особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, примусовий захід медичного характеру, обирає його залежно: а) від характеру та тривалості психічної хвороби, враховуючи висновок комісії лікарів-психіатрів про сучасний психічний стан такої особи; б) від ступеня тяжкості суспільно небезпечного діяння, вчиненого неосудною особою, в) від можливості вчинення даною особою такого діяння з теперішній час.

Така система примусових заходів медичного характеру дає можливість суду обрати такий його вид, який відповідає стану психічного захворювання людини, що вчинила суспільно небезпечне діяння, а під час здійснення примусового лікування змінювати вид психіатричного закладу (послабляючи або посилюючи нагляд), залежно від психічного стану такої людини (зменшення або зростання небезпечності психічно хворого).

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 94 КК надання такої допомоги в примусовому порядку може бути призначене судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

У разі застосування зазначеного заходу суд на підставі комісії лікарів-психіатрів або висновку судово-психіатричної експертизи про можливість надання психічно хворому амбулаторної допомоги в примусовому порядку має бути впевнений, що така особа за характером її психічного захворювання і характером вчиненого нею суспільно небезпечного діяння не являє небезпеки для громадського суспільства, свого оточення і для самої себе. Суд має також з’ясувати, чи зможе така особа самостійно або за допомогою членів родини або диспансерного нагляду обов’язково користуватися амбулаторною психіатричною допомогою.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом. За ч. 3 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку. Особи, які утримуються у такому закладі, позбавлені права вільного виходу з приміщення, прогулянки здійснюються лише не певній території закладу, за поведінкою таких особі здійснюється звичайний нагляд.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Як зазначається в ч. 4 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя іншої особи, і за своїм психічним станом не становить великої загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду. Такий нагляд здійснюється з використанням охоронної сигналізації, ізольованого подвір’я для прогулянки. Посилений нагляд за психічно хворими забезпечується додатковим штатним медичним персоналом.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Така госпіталізація (ч. 5 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

У цьому закладі, крім охоронної сигналізації, ізольованого подвір’я для прогулянки, існують і окремі ізольовані відділення (кімнати) для лікування хворих, психічний стан яких погіршився (загострився), та хворих, психічний розлад діяльності яких став тяжким, через що хворий становить особливу небезпеку для інших осіб або для самого себе. У такому психіатричному заклад існує також спеціальний відділ охорони, оснащений спеціальними засобами контролю за поведінкою психічно хворих та сигналізацією. Охоронці здійснюють не лише зовнішню охорону такого психіатричного закладу, а й нагляд за поведінкою психічно хворих всередині закладу, його відділеннях, під час проведення лікувальних заходів, трудової терапії, прогулянки тощо.

Суд, приймаючи постанову (рішення) про застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, має визначити вид психіатричного закладу, в якому така особа має утримуватися та пройти лікування.

Суд не визначає строків примусового лікування, оскільки тривалість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування та їх впливу на процес видужування психічно хворої людини тощо. Примусове лікування має проводитися доти, доки психічний стан хворої людини стане безпечним для оточуючих і для самої себе.

§ 2. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру

З цього приводу у ч. 1 ст. 95 визначено, що продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

Кожного хворого, до якого за рішенням суду застосовано примусові заходи медичного характеру, не рідше одного разу на шість місяців оглядає комісія лікарів-психіатрів для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.

Процедура вирішення цих питань визначена у ч. 2 ст. 95 КК, за якою у разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру.

У разі потреби продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. У подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

Заміна виду примусового заходу медичного характеру госпіталізованої за рішенням суду особи може виявитися у переведенні хворого, скажімо, з психіатричного закладу з посиленим наглядом у психіатричний заклад зі звичайним наглядом для продовжування лікування. Такою заміною може бути і переведення для продовження лікування з психіатричного закладу з посиленим наглядом у психіатричний заклад