Райнер Марія Рільке - Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе

II
Однак, що в тисячі шибок відбитим в дворі церковнім бачило вікно, могло переінакшити воно, і світло й відблиск, змішуючи, пити й переливати, мов старе вино. Ляга собі хтозна з якого боку, іззовні вглиб, а вічність в дні скупі, а далина над далину без строку — свинцеві, темні, зайві і сліпі. Лишиться там похмурість сірих зим, під літніх днів невпевненим декором: немов закляк хтось ніжний у покорі, очікувач терплячий і суворий, й очікувачка слізна перед ним. Могили гетер
У довгому волоссі сплять вони із лицями брунатними, чужими. Перед очима далина страшенна. Скелети, квіти. У ротах біліють зубів гладеньких, як дорожніх шахів із кістки із слонової, рядки. І квіти, й перли, і тоненькі ребра, і руки, й сорочки. Тканина тьмяна понад сердець провалами. Одначе отам при талісманах і при перснях та каменях (дарованих коханим) стоїть ще тиша склепу родового по купол оповита пелюстками. І знову жовті перли, що урозсип, боки із глини випалених чаш в портретиках манірних, ще осколків ароматичних ваз квітковий запах, божки малі: у вівтарях домашніх, де небеса зі щезлими богами. Обривки поясів, жуками брошки, фігур дрібненьких велетенські статі, усміхнені вуста, і танцюристи, і бігуни, і пряжки, ніби луки для стрільб на птиць і звірів амулетних, шпильки довгенькі та начиння хатнє, червоний круглий черепок із днища, на нім, як чорний напис понад входом, четвірко пружне кінських ніг сягнистих. І знову квіти, перли, що урозсип, і світлі стегна крихітної ліри, з-під покривала, що лягло туманом, із лялечки малого черевичка: стопи суглоб метеликом легким. Начинені речами сплять вони, коштовностями, посудом, камінням, дрібничками, пошкодженими часом, — померклі, наче дно колишніх рік. А ріками були, і там у їхні хвилі швидкоплинні, чим повний був життя майбутній простір, тіла юначі кидались прожогом, чоловіків потоки очманілі. А іноді хлоп’ята з гір дитинства спускалися, страхаючись падіння, дрібничками побавитись в лощинах, аж схили їх тонули у чуттях. Й заповнювались чистою водою всі обшири просторої дороги, й коловерті зганялись на глибини, і відбивались береги уперше і птиць далекі крики, а вгорі зористі ночі у солодкім краї росли на небі, для усіх відкритім. Рим, початок 1904 Зі збірки «Нових поезій наступна частина»
(1908)
Смерть коханої