Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Він заперечив усі обвинувачення і сказав, що коли й є в Мелестее шахрай, ледацюга, блюзнір і розпусник, то це сам Пітер де Роозе, а не він.

Проте Спелле не хотів і слухати нічого й наказав своїм поплічникам підтягнути Міхількіна до стелі і пустити, щоб він упав з гирями на підлогу. Вони це зробили так жорстоко, що шкіра на щиколотках тріснула, м’язи порвалися, і ступні ледве тримались. Міхількін і далі не визнавав вини за собою. Тоді Спелле наказав узяти його знову на тортури, але натякнув йому, що за сто флоринів він пустить його на волю.

Міхількін сказав, що йому легше вмерти.

Жителі Мелестее, довідавшись, що його схоплено і взято на тортури, з’явилися всією громадою, щоб засвідчити його невинність, — це зветься «свідченням усіх добрих людей громади». Вони одностайно сказали, що Міхількін ніякий не єретик, що кожної неділі він ходить до церкви і до святого причастя, ім’я Матері Божої споминає лише тоді коли просить визволити його з біди, що він і земних жінок ніколи не ганьбив поганим словом, а про Матір Божу годі й казати. Що ж до блюзнірства, яке нібито почули фальшиві свідки від нього в корчмі Valck, то це чистісінька брехня і наклеп.

Міхількіна звільнили, кривоприсяжників покарали, а Пітера де Роозе Спелле притяг був до суду, але, здерши сто флоринів, відпустив його без допиту й тортур.

Пітер де Роозе побоявся, що гроші, які в нього залишились, не дадуть спокою Спелле, і втік з Мелестее, а Міхількін, мій бідолашний брат, помер від гангрени, що прикинулася на ногах.

Він спершу не хотів мене й бачити, а перед смертю звелів покликати і сказав берегтися вогню, який палає в моєму тілі і який доведе мене до вогню пекельного. А я тільки плакала, бо вогонь таки горить у мені. І брат помер на моїх руках.

Ах, — вигукнула дівчина, — той, хто помститься на Спелле за мого любого, коханого брата, буде моїм паном навіки, і я служитиму йому, як собака.

Уленшпігель слухав її розповідь, і попіл Клаасів бився в його груди. І він вирішив, що Спелле-вбивця мусить бути повішений.

Боолкін — так звали дівчину — вернулася в Мелестее.

Вона вже не боялася помсти Пітера де Роозе, бо один погонич, що гнав худобу через Дестельберг, сказав їй, що священик і громада заявили: коли Спелле зачепить Міхількінову сестру, то буде відповідати перед самим герцогом.

Уленшпігель пішов з нею в Мелестее. Увійшовши в одну з нижніх кімнат Міхількінового дому, він побачив портрет пиріжника і здогадався, що то і є бідолашний небіжчик.

Боолкін йому сказала:

— Це мій брат.

Уленшпігель взяв портрет і промовив:

— Спелле повісять!

— Як же ти це зробиш? — запитала вона.

— Коли знатимеш наперед, — сказав він, — то потім буде нецікаво дивитися.

— Ти не довіряєш мені?

— Як же не довіряю? — мовив він. — Я виявив найвищу довіру, коли сказав тобі: «Спелле повісять!» Адже за одне це ти можеш допровадити мене до шибениці раніше, ніж я допроваджу його.

— А й справді, — мовила вона.

— От бачиш, — сказав Уленшпігель, — йди-но принеси мені доброї глини, два кухлі bruinbier'a, чистої води та м’яса. Все це поділимо. М’ясо буде для мене, bruinbier для м’яса, вода для глини, глина для маски небіжчика.

Уленшпігель м’яв глину, пив та закушував, запихаючи іноді собі в рот замість м’яса грудку глини і навіть не помічаючи цього, бо вельми уважно вдивлявся в портрет Міхількіна. Розім’явши глину, він зробив із неї маску, і Боолкін вражено розглядала рот, ніс, вуха, очі, що були достоту такі, як у її небіжчика брата.

Потім Уленшпігель поклав маску в піч і, коли вона висохла, пофарбував її в такий колір, як буває обличчя у мерця. Очам надав грізного виразу, а обличчя зробив похмурим, наче викривленим передсмертною судорогою. Дівчина перестала тепер дивуватися; вона довго не могла відірвати очей від маски, потім зблідла як крейда, затулила обличчя руками і, здригнувшись, промовила:

— Це він, мій бідний Міхількін!

Уленшпігель виліпив також дві скривавлені ноги.

Тоді, подолавши свій страх, дівчина сказала:

— Хай буде благословен той, хто вб’є душогуба!

Уленшпігель, взявши маску і ноги, промовив:

— Мені потрібен помічник.

Боолкін сказала:

— Йди in de Blauwe Gans — у «Синю гуску», хазяїном у цій таверні Йоос Лансам з Іпра. Він був найкращим товаришем мого брата. Скажи йому, що тебе послала Боолкін.

Уленшпігель так і зробив.

Профос Спелле, відпровадивши свої жертви на той світ, йшов до корчми Valck — «Сокіл», щоб випити гарячого напою з dobbeleclauwert'а, кориці й цукру. А в цій корчмі йому не сміли відмовити, боячись мотузки.

Пітер де Роозе наважився знову вернутися в Мелестее. Він, як і раніше, ходив слідом за Спелле і його шпигунами, щоб бути під їхньою охороною. Іноді Спелле пригощав його в корчмі. Отак усі вони весело пропивали гроші нещасних жертв.

У корчмі «Сокіл» не було вже так людно, як у ті добрі часи, коли городяни жили спокійно, молилися Богу за католицькими правилами і не боялися переслідувань за віру. Тепер же наче жалоба налягла на місто, багато будинків стояли порожні й позамикані, на безлюдних вулицях бігали тільки худющі собаки, шукаючи собі поживи по смітниках.

Лише для двох негідників було привільне життя в Мелестее. Перелякані городяни бачили, як ці знахабнілі лиходії щодня ходили по місту, позначали будинки майбутніх жертв, складали списки приречених, а ввечері, вертаючись із «Сокола» під охороною двох озброєних до зубів шпигунів, горлали сороміцьких пісень.

Уленшпігель пішов in de Blauwe Gans — до корчми «Синя гуска» і застав Йооса Лансама за шинквасом.

Уленшпігель вийняв з кишені пляшечку горілки й сказав шинкареві:

— Боолкін має такої дві бочки на продаж.

— Ходімо до кухні, — мовив baes.

Зачинивши за собою двері, він пильно подивився на Уленшпігеля і сказав:

— Ти зовсім не торгуєш горілкою. Чого ти підморгуєш? Хто ти такий?

Уленшпігель відповів:

— Я син Клааса, спаленого в Дамме. Попіл його б’ється в мої груди. Я хочу скарати Спелле-вбивцю.

— Це Боолкін тебе послала? — запитав шинкар.

— Боолкін, — відповів Уленшпігель. — Я вб’ю Спелле, а ти мені допоможеш.

— Гаразд, — відповів baes. — Що я повинен зробити?

Уленшпігель відповів:

— Піди до священика, доброго пастиря, ворога Спелле. Збери своїх друзів і вийди з ними завтра після сигналу гасити вогні на Евергемський шлях між «Соколом» і домом Спелле. Стійте в затінку і будьте всі в темній одежі. Як виб’є десята година,