Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 41

МІРГАН

Ніякі казочки Кертіса не варто приймати на віру. Тож я надалі відправляю людей стежити за дорогою і за його маєтком. Король… може й справді віддав такий наказ і ми на довгі роки будемо позбавлені його присутності. Але маю сумнів, що Кертіс не використає всіх доступних йому можливостей. Можливо, він й знайде заміну Аві там, де він сам стане законом. І тоді з часом ми можемо отримати на землях Мозгула щось набагато серйозніше за попередніх дикунів. Хіба є чоловік, що зупиниться, маючи можливість отримати більше влади? Більше землі, більше підданих? Можливо, Вортімер робить ставку на його поважний вік, але хіба Ліату вік заважав плести інтриги?

Відчуваю, що мені таки доведеться поїхати у Йорнборг, адже листу таке не довіриш. Та спочатку потрібно розібратися тут. Сподіваюсь, Авина відьма вже прийшла в себе і здатна розповісти щось корисне.

 

Цього разу збираємось ми в бібліотеці і у більш вузькій компанії. Мати зневажливо фиркнула на пропозицію поспілкуватися з відьмою. І пішла в капличку, молитися. Невідомо, на гірше це чи на краще. Втім, граємо з тими картами, що роздала доля і не намагаємось мудрувати занадто – принаймі на війні ця філософія непогано себе зарекомендувала.

Ава заходить разом з Сінною і проводить її до крісла в центрі нашої компанії. Тепер маю змогу роздивитись її краще. І нічого незвичного не бачу у хламиді невизначеного кольору, корінцях, пташиних черепах і інших підвісках, що теліпаються у неї на шиї. Я й більш екзотичних шаманів зустрічав, від цієї хоча б не смердить.

Стара всідається і зводить на мене бляклі очі. І ось тут… таке відчуття, що щось висить перед її обличчям, закриваючи саме їх. Не дає побачити ні справжній колір, ні їх вираз. Якась пелена чи туман. І нав’язливе бажання відвернутися, забути, від якого починає ломити скроні.

Стара криво всміхається і проводить рукою перед обличчям, ніби змітаючи якусь перепону. І тепер я їх бачу. Звичайні, карі, з жовтуватими білками.

- Сильний хлопчик, - каже нібито зі схваленням. – Але зараз не до того… Ти гарно вибрала, Аво.

- Це мої друзі, Сінна, - відповідає Ава, ніяк не реагуючі на ці слова. – Які хочуть допомогти мені звільнитися від Кертіса. Весь цей час вони ховали мене з Реєм.

Поки розмова не перетворилася у вечір спогадів і загадок, перемішаних з двозначними відповідями, як то люблять всі без виключення шамани – і справжні і самозвані, вирішую спрямувати її в потрібне русло. Більш конкретне.

- Моя мати сказала, що Кертіс відмовився від думки отримати собі Аву з сином. Наскільки я розумію, ви були у нього в полоні? Я гарантую вам безпеку і укриття, якщо ви допоможете нам, розповівши все, що знаєте.

- Більшість з того, що я знаю, не допоможе тобі.

- Кертіс справді отримав лист від короля з пропозицією поїхати до Мозгулу? – питає Ава. – Ти нічого не чула про це?

- Тут нічого не скажу, - хитає головою стара. – Ніхто мені листи не читав. Тепер, побачивши його - вказує пальцем на мене, - я розумію, чому Кертіс хоче хлопчика. Сильна кров. Але як він відчув? Навіть я не знала…

- Ви сильніші за нього? – цікавлюся.

- Як сказати. Як знаюча і бачуча – так. Моя сила – від роду, від Богині. Його дар – не вроджений. Хлопчисько Вейлін вкрав його ще в юності. Тому він слабкий, майже сліпий. Єдине, на що здатний – пити чуже життя. Ну і він вчився. Десь отримав ті книги і багато що знає, от лиш зробити з того всього майже нічого не може.

- То він і справді хоче принести Аву у жертву? – не витримує Девін. По голосу чути, що сам не до кінця вірить в те, що каже, – Якщо він вже омолодився…

- Він з’явився на зустріч з леді Агатою сорокарічним, - пояснює Ава. – І сказав, що я його не цікавлю.

- Ця його молодість протече, мов вода крізь сито. Якщо брати звичайних людей, ще й через той куций ритуал, що він здатен провести… Якби я взяла Авине життя, - примружуючись тягне стара, - я б протягнула років шістдесят. Але я можу провести ритуал повно, а от Кертіс – ні. Йому вистачить років на двадцять, і то лише з моєю допомогою. Бо він не має свого дару, щоб утримати його.

- Тому він й вкрав тебе… - говорить Ава. – То як ти втекла?

- То довга історія. Якщо коротко – він сам послабив себе. Мабуть, щоб покрасуватися перед Агатою новою молодістю. Приніс в жертву того бовдура з іскрою, і ще й сам поїхав. То й не лишилося нікого, хто б міг мене втримати. Понадіявся на мою виснаженість і був майже правий, треба сказати. Якби я не змогла дотягнутися до Ави…

- Якого ще бовдура з іскрою? – перебиває похмурий Девін. Видно, що він ледве вислуховує все це і ледве стримується.

- А того, що ти мало не зарізав з місяць тому. Це гаденя мало око, відворот на нього не діяв.

Вочевидь, Девін знає, про кого вона каже.

- Ава теж мало може, - заперечує він. – То чому її стане Кертісу на двадцять років, а гаденяти не стане?

- Ава – запечатана криниця. Сили в ній багато, от тільки взяти її вона сама не може. Так, поверху зачерпне хіба. А гаденя тільки того й мало.

- Це все дуже захоплює, - подає голос Фрай. – І я з задоволенням послухав би ті оповідки на ніч, сидячи коло вогню з бокалом глітвейну в руках. Але пропоную повернутися до практичних речей. - Як нам убезпечити Аву? І малого?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍