Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Студенти, Томія та Ваня з їжаком, тим часом, дійшли до перешкоди. Перешкода була прозорою і вдавала, що її тут немає. Томію, щоправда, обдурити не могла, дівчина чудово бачила енергетичні нитки, простягнуті від стіни до стіни. Було їх всього три і за бажання дівчина могла спокійно пройти між нижньою та середньою, лише нахилившись трохи. За ще більшого бажання вона могла б перешкоду перестрибнути. І якби всі інші теж бачили цю перешкоду, жодних проблем взагалі не було б.

— Треба повзти, — сказала дівчина, трохи подумавши. — І намагатися не відстовбурчувати зад.

Хлопці покивали. Ваня відпустив їжака, щоб його не придавити, і розумне звірятко спокійно подолало перешкоду. Звіровласник поповз за ним, притискаючись до підлоги і намагаючись не думати про те, на що після цього стане схожий одяг. Студенти наслідували його приклад. А Томія тяжко зітхнула і зрозуміла, що бруднитися не хоче. Тому розбіглася і стрибнула, з перекидом, трохи підштовхнувши себе імпульсом сили. І навіть приземлилася вдало, не впавши, хоч і завдяки тому, що Шелест встиг притримати і навіть не сильно при цьому забруднити.

— Перчик, — сказала Томія. Просто, щоб не мовчати.

— Якийсь мужик говорить, — озвався Шелест.

Чоловік справді говорив. І, мабуть, перешкода не давала досі його почути, чомусь пропускаючи шум води, що падає. А говорив мужик урочисто, причому, якісь дуже дивні речі про обраність, божественність і чиїсь там обов'язки. І саме через згадку про обов’язки, Ленцу стало здаватися, що десь він цього мужика вже чув. І дуже захотілося на нього подивитись. Тож далі він пішов першим. Тихо-тихо, практично притискаючись до стіни.