Стівен Кінг - Мізері

Маленькі блакитні вогники, наче промені магічних візерункових ліхтариків, поплямували поверхню дошки, що служила йому за стіл. Задихаючись, бо кожен подих обдавав горло розплавленим залізом, Пол відкинув її вбік. Потім він ривком підвівся та, хитаючись, випростався на правій нозі.

Енні звивалася й стогнала. Полум’я лизнуло її між лівою рукою та боком. Вона закричала. Пол відчув запах обсмаленої шкіри та жиру.

Вона перекотилася на бік і спробувала підвестись навколішки. Більшість паперу тепер валялася на підлозі, сторінки досі горіли або диміли в калюжах шампанського. Енні досі стискала кілька папірців, і вони також досі горіли. Її кардиган палав. З її руки стирчало кілька уламків зеленого скла. Ще більший осколок випинався з її правої щоки, наче лезо томагавка.

— Я вб’ю тебе, ти, брехливий членосмок, — прохрипіла вона і, хитаючись, посунула на нього. Вона проповзла три кроки на колінах і перечепилася через машинку. Енні скорчилась, а потім почала підводитися знов. Саме в цей момент на неї повалився Пол. Навіть крізь її тіло він відчув гострі кути машинки. Вона кричала, наче кішка, виверталася, наче кішка, та намагалася вибратися з-під нього, наче кішка.

Полум’я навколо них згасало, але натомість Пол відчував дикий жар, який випромінювала груда, що звивалася та здіймалася під ним, і він розумів, що частина її кардигана та бюстгальтера вже припеклася до шкіри. Він не відчував до неї ніякого жалю.

Енні спробувала скинути Пола. Він вчепився в неї і тепер лежав на Вілкс, як чоловік, що збирається зґвалтувати жінку. Його обличчя було майже впритул до її лиця, поки його права рука щось намацувала. Пол точно знав, що йому потрібно.

— Устань із мене!

Він набрав повну жменю гарячого, обгорілого паперу.

— Устань із мене!

Він зім’яв папір, стискаючи вогонь між пальцями. Він чув її запах — так смерділа підсмажена плоть, піт, ненависть, шал.

— УСТАНЬ ІЗ МЕНЕ! — заволала вона, широко роззявляючи рота. І раптом Пол зрозумів, що заглядає до вологої, помережаної червоними лініями пащі богині. — УСТАНЬ ІЗ МЕНЕ, ТИ, КУКУРІКНУТИЙ ПАСКУ…

Він запхав обгорілий, наче запечена шкірка цибулі, папір у цей роззявлений від крику рот. Він побачив, що палаючі очі раптом іще більше розчахнулися, але цього разу від здивування, жаху та нового болю.

— Ось тобі книжка, Енні, - засапуючись, вимовив він, і його рука намацала ще один жмуток паперу. Ці сторінки вже згасли, з них крапало шампанське. У повітрі стояв кислий винний запах. Енні брикалася та звивалася під ним. Сольовий купол його лівого коліна вдарився об підлогу, спалахнув неймовірний біль, але Пол утримався на Енні. «Я зґвалтую тебе, Енні, як стій. Я зґвалтую тебе, бо це найгірше, що я можу тобі зробити. Тому смокчи мою книжку. Смокчи мою книжку. Смокчи її, поки не ЗАДИХНЕШСЯ».

Одним конвульсійним ривком він зіжмакав мокрий папір у кулаку і запхав його до рота Енні, проштовхуючи глибше в горлянку першу порцію.

— Ось, Енні, як тобі таке? Це перший оригінальний примірник, Видавництво Енні Вілкс, як тобі таке? Їж її, Енні, смокчи її, давай, їж її , будь золотцем, з’їж її всю .

Він запхав їй у рота третю жменю, четверту. П’ята ще горіла, і він загасив полум’я вкритою пухирцями правою долонею, поки заштовхав жмуток їй у горло.

З Енні виривався якийсь дивний здавлений звук. Вона щосили смикнулася та цього разу скинула Пола. Вона спробувала підвестись та схопилася на коліна. Її руки стискали почорнілу, страшенно розпухлу шию. Окрім обвугленого коміра, від її кардигана мало що лишилося. Шкіра на животі та грудях вкрилася пухирями. Зі жмутку паперу, що стирчав з її рота, капало шампанське.

- Мампф! Марк! Марк! — прохрипіла Енні. Якимось чином їй вдалося зіп’ястись на ноги. Руки так само трималися за шию. Пол відповз, незграбно виставивши ноги вперед та уважно спостерігаючи за нею.

- Аркуу? Дорг! Мампф!

Вона зробила крок до Пола. Потім другий. Потім знову перечепилася через машинку. Падаючи, вона повернула голову під таким кутом, що Пол зміг прочитати в її здивованих очах моторошне запитання: «У чому річ, Поле? Я ж просто хотіла випити з тобою шампанського, чи не так?»

Лівий бік її голови зустрівся з камінною поличкою, і, наче мішок із цеглою, Енні повалилася на підлогу з глухим ударом, від якого затрясся весь будинок.

43

Енні впала на купу палаючого паперу, і її тіло загасило вогонь. Тепер посередині кімнати лежала тліюча чорна гора. Більшість розкиданих сторінок понамокали в калюжах шампанського. Але дві чи три відлетіли до стіни ліворуч від дверей і досі горіли. Місцями вогонь перекинувся на шпалери… але тліли вони без явного ентузіазму.

Пол підповз на ліктях до свого ліжка й схопив ковдру. Потім він поплазував до стіни, відсуваючи вбік руками бите скло. Він таки потягнув спину та сильно обпалив нещасну праву руку. У нього боліла голова. Його нудило від солодкуватого запаху горілого м’яса. Але він був вільний. Богиня померла, а він звільнився.

Він підібрав під себе праве коліно, незграбно витягнув угору руку з ковдрою (тканина була мокрою від шампанського та почорнілою від попелу) і почав збивати полум’я. Коли він відкинув ковдру на димну груду біля ліжка, посередині стіни залишилася гола пляма від вигорілих шпалер. Але вогонь згас. Нижня сторінка календаря закрутилася, та й по всьому.

Пол поповз назад до свого крісла. Він уже був на півдорозі, коли Енні розплющила очі.

44

Пол дивився й не вірив своїм очам: Енні повільно підводилася на коліна. Сам Пол пересувався на ліктях, тягнучи за собою ноги. Він скидався на переросле немовля Сві’Пі, небожа морячка Папая з мультфільму.

«Ні… ні, ти мертва».

«Тут ти помиляєшся, Поле. Не можна вбити богиню. Богиня безсмертна. А тепер треба сполоснути».

Вона вирячила на нього свої страшні очі. Величезна рожева рана зяяла поміж її волосся з лівого боку голови. Кров заливала обличчя.

— Птах! — прокричала Енні крізь забитий папером рот. Вона поповзла до нього, звиваючись та витягаючи руки вперед. — Ууу птах!

Пол хутко розвернувся на підлозі та попрямував до дверей. Він знав, що Енні