Лі Бардуго - Шістка воронів

— Сирена, — сказав він уголос.

— Її посіпаки, жодних сумнівів.

— Але…

— Матаясе, мої люди подбають про це. Льодовий Двір у безпеці. — Він знову кинув погляд на Нінину камеру. — Ми можемо натиснути кнопку просто зараз.

— Вона не становитиме небезпеки?

— Ми комбінуємо юрду парем із седативними речовинами, тож гришники стають слухнянішими. Ми досі працюємо над правильним співвідношенням, але скоро знайдемо його. До того ж уже з другої дози замість нас їх контролює залежність.

— Не з першої дози?

— Залежить від Гриші.

— Скільки разів ви вже це робили?

Брум засміявся.

— Я не лічив. Але повір мені, вона так прагнутиме ще юрди парем, що не наважиться діяти проти нас. Це буде помітна трансформація. Гадаю, ти насолоджуватимешся.

Матаясів шлунок скрутився.

— То ви зберегли вченому життя?

— Він щосили намагається відтворити процес створення наркотику, але це не так просто. Деякі партії працюють, а інші вартують не більше, ніж порох. Поки він може обслуговувати нас, він житиме. — Брум поклав руку Матаясові на плече, його жорсткий погляд пом’якшав. — Я ледве можу повірити, що ти насправді тут, стоїш живий біля мене. Я думав, що ти помер.

— Я думав так само про вас.

— Коли я побачив тебе в танцювальній залі, то не одразу впізнав, навіть у формі. Ти так змінився…

— Я дозволив відьмі перекроїти мене.

Брум не зміг приховати раптової зміни почуттів:

— Ти дозволив їй…

Якимось чином, побачивши, як хтось інший так реагує, Матаяс засоромився того, як поводився з Ніною.

— Я мусив це зробити, — відповів він. — Мені потрібно було, щоб вона повірила, наче я відданий її справі.

— Усе вже минулося, Матаясе. Нарешті ти в безпеці й серед однодумців. — Брум насупився. — Щось непокоїть тебе?

Матаяс кинув погляд на камеру, сусідню з Ніниною, потім на наступну, наступну, рухаючись залою в супроводі Брума. Дехто з полонених гришників був збуджений і бігав камерою. Інші притискалися головами до скла. Ще хтось просто лежав на підлозі.

— Ви дізналися про юрду парем не більш ніж місяць тому. Як довго існують ці споруди?

— Я збудував їх майже п’ятнадцять років тому, отримавши благословення від короля і його ради.

Матаяс хутко випростався.

— П’ятнадцять років? Навіщо?

— Нам потрібно було місце, щоб тримати десь гришників після судів.

— Після? Якщо гришників визнають винними, їх засуджують до смерті.

Брум здвигнув плечима.

— Це теж смертний вирок, лише трохи розтягнутий у часі. Ми дуже давно довідалися, що Гриші можуть бути корисним ресурсом.

Ресурсом.

— Ви казали мені, що їх потрібно вирвати з корінням. Що вони — паразити в природному світі.

— Так і є, коли вони намагаються прикидатися людьми. Вони не здатні правильно мислити, не розуміють людської моралі. Їх необхідно контролювати.

— Тому ви хотіли скористатися парем? — недовірливо перепитав Матаяс.

— Ми користувалися своїми власними методами роками й не досягли сповна успіху.

— Але ви бачили, що може зробити юрда парем, що гришники можуть зробити під її впливом…

— Револьвер — це не зло. І лезо — не зло. Юрда парем забезпечує покору. Вона перетворює гришників на тих, ким вони завжди мали бути.

— Другою армією? — поцікавився Матаяс, і його голос став глухим від презирства.

— Армія складається із солдатів. А ці потвори народилися, щоб бути зброєю. Вони народилися, щоб служити солдатам Джела. — Брум стис хлопцеве плече. — Ох, Матаясе, як я сумував за тобою. Твоя віра завжди була такою чистою. Я радий, що ти з недовірою ставишся до цих заходів, але це наш шанс завдати смертельного удару. Знаєш, чому гришників так важко вбити? Бо вони не з цього світу. Але вони справжні майстри, коли йдеться про те, щоб убивати одне одного. Вони кажуть про це: «Подібне притягує подібне». Зачекай, поки ти побачиш усе, чого ми досягли, зброю, котру їхні Творці допомогли нам виготовити.

Матаяс озирнувся й поглянув на залу.

— Ніна Зенік провела ріку Керчі, намагаючись домовитися про мою свободу. Я б не був упевнений, що так діє чудовисько.

— Чи може гадюка завмерти, перш ніж кинутися на тебе? Чи може дикий пес облизувати твою руку, перш ніж перегризти тобі горло? Гришники, може, і спроможні на добрі вчинки, але це не змінить засад їхньої природи.

Матаяс зважив почуте. Він подумав про Ніну, котра налякано стояла в камері, коли двері захряснулися. Він палко бажав побачити її полоненою, поводитися з нею так грубо, як поводилися з ним. А тепер, після усього, через що їм довелося пройти, хлопець навіть не здивувався, відчувши біль, коли побачив, що сталося.

— Який із себе той шуанський учений? — поцікавився він у Брума.

— Упертий. Досі побивається за своїм батьком.

Матаяс нічого не знав про тата Юл-Баюра, але було важливіше запитання:

— Він у безпеці?

— Скарбниця — найбезпечніше місце на острові.

— Ви тримаєте його там разом із гришниками?

Брум кивнув.

— Головне сховище перетворили на лабораторію для нього.

— І ви впевнені, що він у безпеці?

— Головний ключ у мене, — сказав Брум, поплескуючи диск, який звисав із його шиї. — А його охороняють удень і вночі. Лише кілька обраних узагалі знають, що він тут. Уже пізно, мені потрібно переконатися, що з Чорним Протоколом розібралися, але якщо захочеш, завтра можу відвести тебе подивитися на нього. — Брум обійняв Матаяса. — І завтра ж займемося твоїм поверненням і поновленням.

— Я досі залишаюся звинуваченим у торгівлі рабами.

— Ми легко змусимо дівчину підписати відмову від цього наклепу. Повір мені, щойно вона вперше скуштує юрду парем, робитиме все, про що ти попросиш, і навіть більше. Буде повторне слухання, але я присягаюся: ти знову вдягнеш кольори дрюскеле, Матаясе.

Кольори дрюскеле. З якою гордістю він їх носив. А те, що він відчував до Ніни, завдавало йому лише сорому. Ці почуття досі були тут, можливо, вони ніколи не минуться. Він провів забагато років, сповнений ненависті, щоб вона могла зникнути за одну ніч. Але сьогодні сором був лише відлунням, здебільшого він відчував каяття — за час, який викинув коту під хвіст, за біль, якого завдавав, і — так, навіть зараз — за те, що він збирався зробити.

Він повернувся до Брума — до чоловіка, котрий став його батьком і наставником. Коли Матаяс втратив родину, саме Брум прийняв його до лав дрюскеле. Хлопець був юним, розлюченим, не мав жодних навичок. Але він віддав те, що залишилося від його розбитого серця, заради спільної справи. Віроломної справи. Брехні. Коли йому розкрилися очі? Коли він