Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1900-1916), Франко І. Я.

class="p1" style="">І тягнеться через ріку

Понад бурливі хвилі,

Немов Володаря полки

Приперти хоче до ріки

Валом на штири милі.

 

І наглий страх напав на всі

Володареві вої;

Ніхто не спав, а кождий ждав

Того, про що й не погадав,-

Руки холодної, мертвої.

 

І мовили Володарю

Ті, що при нім стояли:

«Чого ждеш, княже? Хочеш ждать

На те, чого ми ждали?

Ногам би радше знати дать!

 

Се військо йде Романове,

А там Давид чатує.

Сей до ріки притисне нас,

Той гріб нам у воді зготує.

Пропала наша справа всує!»

 

Тепер Володар зміркував,

Що справа справді кепська,

П’ятами швидко накивав,

Тікаючи з Вітебська.

 

Лиш страх сліпий за ним гонив,

А з війська тіней не зронив

Ніхто ані одного слова.

Воно повітрям потягло,

Невідомо куди пішло,

Немов розвіяна полова.

 

А вранці вигледів Давид,

Що втік Володар від облоги,

Пустив йому погоню в слід,

А він - дай боже ноги.

Погнав його дружину страх

 

По болотах та по лісах,

Там вітебщани й побрали

В полон усіх, що ще жили,-

Всеслава в Полоцьк привели

Й веселої музики звали.

 

22-25/XI [1914]

 

ІЗ ПОУЧЕНЬ БАТЬКА СИНОВІ

 

 

Ти питаєш, мій синочку,

Що значить зробити бочку?

 

Виберися в темний ліс,

Не шукай осик, беріз,

І не буде тобі згуба,

Як знайдеш старого дуба,

Що до сонця пишається,

В світлі й теплі кохається,

Стоїть простий, конаристий

І зимою не безлистий.

 

Як знайдеш такого дуба,

Шукай майстра-дроворуба,

Щоб зрубав його гарненько,

З гілля обібрав чистенько,

Пень порізав для вигоди

На метровії колоди.

Ті колоди з лісу взяти,

В сухім місці поскладати,

Ціле літо сохнуть дати,

Та кори з них не здіймати.

 

Зимова прийде пора,

Шукай майстра-бондаря;

Він поколе ті колоди

Рівно після їх уроди,

Потім зручно й вправно дуже

Їх вісним ножем поструже,

Так, щоб кожда в кінцях вужча,

В середині була тужча,

В кінцях шпуги пошпарує

Й два дубові дна зготує.

 

Коли каса позволя,

Поклич майстра-коваля;

Він тобі за півгодини

Дві тонкі залізні шини

В обручі зігне й знітує,

Для двох кінців приготує,

І ще два для середини.

 

Тоді бондарі два в спілці

Дно розложать на долівці,

А над ним обруч тримають,

В шпуги скалля дно вкладають;

Як довкола допакують,

Обручем усе змоцують,

А як перший в місці мають,

Вищий, ширший набивають.

 

Пройде добрая година,

Поки бочки половина

Зложена і щільно збита;

Далі праця знаменита:

Скалля рівно позгинати,

Обручі понабивати,

Дно другеє поладнати,-

Се далеко вже трудніше -

І струментів треба більше,

Скалля шрібами стягати

Та довбнями намагати,-

Бондарям се все не штука,

В тім їх досвід і наука.

 

А хазяїн домовитий

Гляне, втішний, не сердитий,

Гроші з гаманця виймає

І майстрів задовольняє,

Вмівши труд їх оцінити.

 

Бочку радісно огляне,

І йому враз ясно стане:

Ось яка її ціна…

Й скільки буде в ній вина,

А в вині тім для похмілля

Скільки шуму та весілля,

Скільки радості нової,

Скільки втіхи життьової.

 

Писано д[ня] 26.XI 1914.

 

ВІДДАНИЦЯ

 

 

Чи то в зимнії м’ясниці,

Чи на переднівку

Шкандибає кум до кума

Висватати дівку.

 

Оба були не близенькі,

Оба не багаті;

І застає кум у кума

Саму дівку в хаті.

 

«Нема твого тата дома?

Шкода мого ходу».

«Ні, вони пішли робити

Самим собі шкоду».

 

«А де ж мама?» -

«Та от вийшли

До третьої хати;

Лиш масності до тлустості

Треба їм дістати».

 

«І нема нікого більше?» -

Кум до неї мовить.

«Є ще в мене менший брат,

Та пішов на лови».

 

«О, то він собі стрілець?» -

«Стрілець, та не досить!

Що вб’є, то геть відкидає,

Що не вб’є, приносить».

 

Слуха кум, але самому

Якось дивно стало:

«Нібито розумно, але

Зрозумів я мало.

 

Чи твій тато одурів,

Став несамовитий,

Аби мусив якусь шкоду

Сам собі робити?»

 

«Ні, вони не одуріли,

Лиш там поза хати

Поперек своєї ниви

Пішли рів копати.

 

А мамуня рано встали

Та й пішли поволі

Аж до третьої сусідки

Позичити солі.

 

А браток собі нероба,

Та ловець хороший:

Сидить онде коло клуні,

Б’є в обшивці воші. 3

 

А ви, певно, загостили

До нашої хати

Мого тата й мою маму

За мене спитати.

 

А питати у вас тая

Лиш одна причина,

Чи дасть мене тато й мама

За вашого сина.

 

А той син у вас нероба,

Байдики збиває,

Та не знак вам, що талан він

Незвичайний має.

 

І гостює тепер часто

Біда в вашій хаті,

Але вам самим не звісно,

Які ви багаті.

 

Ось надходять тато й мама

Переговоріться!

А за придане за мною

Не дуже сваріться.

 

Що вам тато схоче дати,

Все те відкидайте,

Що не схоче дати мати,

Того лиш жадайте!»