Роман Вікторович Вереша - Кримінальне право України. Загальна частина.

а також тоді, коли особа, яка обвинувачувалася у вчиненні злочину, була виправдана судом, але визнана суспільно небезпечною. Було збережено можливість застосовувати кримінальний закон за аналогією. Більше того, деякі закони, відступаючи від принципу індивідуальної відповідальності, передбачали кримінальну відповідальність особи за відсутності в її діях будь-якого злочину та вини, а лише за те, що вона перебувала в родин них стосунках з тим, хто вчинив злочин. Так, у ч. 2 ст. 16 Закону про зраду Батьківщини 1934 р. передбачалось, що у разі втечі або перельоту за кордон військовослужбовця повнолітні члени його родини (які нічим зраднику не допомагали і не знали про злочин) підлягали кримінальному покаранню у вигляді позбавлення виборчих прав і заслання до далеких районів Сибіру на п’ять років.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 р. відобразили початок демократизації радянського суспільства і відмови від тоталітарної системи правління. Була анульована аналогія в кримінальному законодавстві і тим самим виключена можливість притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, не передбачені кримінальним законом, закріплено положення про те, що кримінальній відповідальності і покаранню піддягає лише особа, винна у вчиненні злочину; наголошено неприпустимість застосування кримінального покарання за рішенням будь-яких органів, крім суду.

В Україні у 1960 р. було прийнято новий. Кримінальний кодекс. Однак до проголошення 1991 року незалежності та створення самостійної держави України кодекс зберігав деякі антидемократичні риси радянської тоталітарної системи. Окремі його норми суттєво обмежували основні права людини, зокрема, право вільного переміщення та вибору місця проживання, право займатися підприємницькою діяльністю, право на свободу світогляду і віросповідання, право на свободу слова тощо. Наприклад, була передбачена кримінальна відповідальність за антирадянську агітацію і пропаганду (ст. 62), за поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський лад (ст. 1871), за порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви (ст. 138), за порушення правил паспортної системи (ст. 196), за заняття бродяжництвом або жебрацтвом, або ведення іншого паразитичного способу життя (ст. 214 КК) тощо.

§ 4. Структура кримінального закону

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин — Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 року.

Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має назву та об’єднує певну сукупність статей, кожна з яких має власну назву з цифровим позначенням великим шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі статті чи їх частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокремленими дружкою. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Якщо злочин вчинено за наявності пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин, тобто таких, що не входять до конкретного складу злочину, то вони мають бути наведені при призначенні судом покарання за вчинення конкретно визначеного в статті закону злочину у мотивувальній частині вироку з посиланням відповідно на певний пункт ст. 66 чи ст. 67 КК. Наприклад, неповнолітній вчинив крадіжку чужого майна. Суд, призначаючи за ч. 1 ст. 185 КК покарання неповнолітньому (вчинення злочину неповнолітнім законом віднесено до обставин, які пом’якшують покарання), має вказати цю обставину у мотивувальній частині вироку, пославшись на загальну норму, в даному випадку — на п. 3 ст. 66 КК України.

Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, в яких дається роз’яснення певних термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Так, ст. 185 КК має примітку, в п. 3 і п. 4 якої вказуються відповідно критерії визначення поняття «розкрадання у великих розмірах» та «особливо великих розмірах», що вживаються в статтях 185–191 КК. У пп. 1, 2, 3, 4 примітки до ст. 364 розділу «Злочини у сфери службової діяльності» дається визначення таких понять, як «службові особи», «істотна шкода», «тяжкі наслідки».

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то їх включають до кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, обов’язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Наприклад, після ст. 25 може бути стаття 25, яка має читатися «стаття 25 прим».

Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пишуть через дефіс на одному рівні з номером статті та цифрою такого самого розміру, наприклад, «25-2», що читається відповідно «25 два».

Кримінально-правова норма, як і будь-яка правова норма, має триланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, бо розуміють її як необхідну. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з’ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовано за принципом логічної норми.

Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту, наприклад, вбивство через необережність — ст. 119 КК. Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину — державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення складу злочину — крадіжка чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину най частіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовується один із варіантів. Перший — наступ на частина певної статті починається словами «Ті ж дії…», а далі вказуються обставини, що