Олександр Олександрович Розов - Серце Змії через 200 років

застиглої лави. Тисячоліття тому тут сталася ґрандіозна ґеолоґічна катастрофа: материкова платформа тріснула вздовж кількох десятків кілометрів, і на поверхню виплеснувся потік маґми. У цьому місці він зіткнувся з морською водою, та так і застиг, утворивши химерні наґромадження скель, а по лінії тріщини зараз протікала повноводна річка, що огинала численні кам’яні «ікла» та «вежі». Тут, у дельті, багатій мінералами й орґанікою, що напіврозклалася, вирувало первісне життя в найнеймовірніших формах.

Можна сказати, що експедиція знаходилася на ідеальній ділянці для відбору як ґеолоґічних, так і біолоґічних матеріалів. З ґеолоґією проблем не було, а от із біолоґією сталася дрібна, але прикра неприємність.

— Капець тралу, — констатував Товстун, розглядаючи вічка поліамідної сітки, що піддалася дії місцевого планктону. — Четвертий зжерли. Останній.

— Братимемо зразки нашим, орлоновим — запропонувала Айра, — Орлон вони не жеруть.

— Він короткий і його не можна закинути метальником, — заперечив окт, — доведеться влізати в це пюре по самі очі.

Взагалі-то, спостерігач, що не має даних супутникової зйомки, ніякої річки б тут навіть не зауважив — ландшафт виглядав так, ніби помірно-заболочений берег моря згинається, перетворюючись на глибоку трясовину, по поверхні якої повільно дрейфували сюрреалістичного вигляду острови з обплетених водоростями напівгнилих стволів велетенських хвощів.

— Я поліз, — запропонував Фрой, — я тут найвищий. А ти підстрахуєш.

— Згода, — погодився Товстун, погойдавши очима на стеблинках. Кивнув, тобто.

Стріла дожувала порцію харчового концентрату, плеснула бузкової рідини з прозорої скляночки-пакету, хихикнула, себто, блимнула яскравими зиґзаґами на черевці, і єхидно запитала:

— Що, хлопчики, хочете розім’ятися після їди?

Фрой задумливо проковтнув залишки життєрадісно-рожевого желе з тюбика з написом «бекон по-австралійськи», з тугою подивився на навколишній пейзаж і прорік:

— Шашличку б зараз… Скільки живності навкруги й уся вкрай непридатна.

— А я б поїв молюсків, запечених на вугіллі, — мрійно додав Товстун, — між іншим, тутешня фауна по хімізму все-таки ближче до вас.

— Вона ближче до поліамідного волокна, — уточнив Фрой, — що доводиться хімічним аналізом і станом трала, що лежить перед нами. Ми з Осою його жерти не можемо.

— Радійте, — буркнула Айра, уминаючи субстанцію, яка, якщо вірити етикетці на тюбику, була «кальмарами у винному соусі», — раз ми їх не можемо жерти, то, і вони нас теж не можуть. Для вас, хлопці, це дуже актуально. Я маю на увазі, якщо ви й справді вирішили туди лізти.

— А вони в курсі, що не можуть? — поцікавилася Стріла, — що скажеш, наприклад, про ось цього красеня?

Октиянка протягнула клішню, вказуючи на край одного з плавучих островів. Там лежав товстий п’ятиметровий сіро-зелений черв’як із широкою пащею у вигляді зубастої лійки, над якою виднілося вісім чорних намистинок, схожих на павукові очі.

— Мені він не дуже подобається, — призналася Айра.

— Ось і мені не дуже. Б’ємося об заклад, що йому все одно, що хапати, аби рухалося. А їстівне чи неїстівне, це він потім розбирається.

Окинувши поглядом інших, і переконавшись у відсутності охочих прийняти це парі, вона запустила ліву верхню кінцівку в одну з кишень скафандра і витягнула звідти пристрій, що нагадує циліндричний кишеньковий ліхтарик.

— Ти що задумала? — запитав Товстун, механічно закидаючи в рот чергову, третю за рахунком, різноколірну кульку харчового концентрату.

— Хтось же повинен вас прикривати, — пояснила вона.

Айра дістала з наплічної кобури пістолет, поклала на коліна й діловито сказала:

— Я беру лівий сектор, ти — правий.

Стріла гойднула очима на знак згоди.

Фрой встав, перекинув через плече трал, і пристебнув до поясу страхувальну стрічку, прикріплену до барабана лебідки на задньому бампері октиянського візка.

Сіро-зелений черв’як-переросток, спочатку підняв свою безформну голову, щоб краще бачити те, що відбувається, а коли дивна двонога істота зробила крок у воду, ліниво відкочував на іншу сторону свого острівця.

— Флеш, морду закрий про всяк випадок, — сказала Айра.

— Закрию… Дівчатка, ви, у разі чого, голови нам не знесіть, гаразд?

— У разі чого, ми акуратно, — заспокоїла Стріла, перехоплюючи свій «ліхтарик» зручніше.

— Сподіваюся, — буркнув він, опустив забрало шолома, перехопив трал зручніше, і поліз в густу кашу з синьо-зеленого баговиння.

Дно річки круто йшло вниз. Через десять кроків вода вже доходила Фрою до поясу, а ще через п’ять — до середини грудей.

— Досить! — крикнув Товстун, що йшов за ним до кромки води.

Фрой кивнув, розкрутив трал над головою, як пращу і кинув метрів на вісім. Грузила пробили шар баговиння і потягнули орлонову сітку на дно. Почекавши півхвилини, він почав повільно вибирати трал і… з неголосним сплеском пішов під воду.

В ту ж секунду Товстун однією з верхніх кінцівок торкнувся пульта.

Запрацювала лебідка. Страхувальна стрічка натягалася і повільно поповзла з води.

Стріла та Айра вже стояли поряд із Товстуном, готові відкрити вогонь.

На поверхню виринула верхівка шолома, обліплена баговинням.

— Зі мною усе ок, — почулося з динаміків, — просто в сітці заплутався хтось великий, я ледве втримую… Зараз подивимося.

Услід за шоломом з’явився торс і руки, що стискали руків’я трала, а потім, в декількох метрах від нього, показалося переплетення бурих стволів, обмотаних водоростями.

— Тобі не здається, що трал просто зачепився за корчі? — спитала Айра.

— Ні. Воно сіпається, — Фрой уже впіймав ногами ґрунт, і зараз задкував назад, оскільки барабан продовжував намотувати страхувальну стрічку, — Товстуне, стоп машина, інакше я не утримаю руків’я.

Товстун вимкнув лебідку, вбіг у воду і, ставши поряд із Фроєм, швидко відстебнув страхувальну стрічку від його поясу, пропустив її крізь руків’я трала і зав’язав морським вузлом.

— Тепер нікуди не дінеться, — пояснив він і знову ввімкнув лебідку.

З води стало виповзати щось, схоже на величезний, злегка сплюснутий муляж їжака, що зачепився за вічка щільно набитого всякою всячиною трала.

— Я ж казала, корчі, а ти… Ух, ні фіга