Анатолій Григорович Михайленко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90

— Ось він який, есмінець “Киров”! — вигукнув Чепіжний.

— Дивись! — нахилився, мало не торкаючись своєю піратською бородою знімка, наш капітан Голуб. — Ось комендори. По пояс у воді. І — ведуть вогонь. А ось шлюпка з пораненими. Куди вони пливуть?

Степовий міцно стис долонею гостре, старанно виголене підборіддя.

— Куди? До берега Тендри. Бачиш чорненький пружок?

— Справді. Отже… Отже… Отже, — аж захлинувся від раптового здогаду капітан. — Есмінець загинув на південь від Тендри! Майже в затоці. А ми шукаємо його на півночі.

— Я зрозумів це з першого погляду. Але стривай, глянемо на карту. — Сашко розгорнув цупкий сувій. — Так і є. Все збігається. Тепер на цьому клаптику суші — господарство біологів. Толю, збігай у штурманську каюту, візьми там циркуль та лінійку. Зараз ми визначимо координати…

Ремез загупотів трапом. Голуб поклав знімок поряд із картою.

— Тут зрозуміло й без обчислень. Треба тралити кілометрів за два від берега. Навпроти будиночка біологів.

— Е, ні, Гено, — заперечливо похитав головою педантичний Степовий. — Прокладемо курс як слід. Тут важить кожен метр.

Вони ще довго сиділи над картою. Вже минув дощ. Визирнуло з-за хмар червоне, вмите сонечко. Запарувала на баці традиційна перлова каша. Нарешті Степовий випростався:

— Йдемо в цей квадрат.

Трала на “Бризі” немає. Його зняли колись разом з озброєнням. І тепер про ці суворі, військові атрибути нагадують лише таблички. Проте хлопці таки обмацують непривітні морські глибини. Геннадій Голуб винайшов досить ефективну конструкцію. Між двома човнами підвішують трос. Його занурюють на певну глибину за допомогою двох грузил. А човни тральщик тягне на буксирі. Смуга тралення завширшки метрів із сто. Зачепився за щось трос — човни починають сходитись. А втім, це помітно й по ходу судна. Корабель ніби об щось спіткається.

Ось і тепер. “Бриз” повільно пливе вздовж Тендрівської коси. Ми прокладаємо першу борозну на цілині пошуку. Оком її, звісно, не побачиш. Сліду від троса, що ковзає вглибині, та човнів немає — тут іскриться під сонцем таке ж, як і довкола, байдуже голубе море. Борозну видно лише на карті. Степовий акуратно наносить її на папір у вигляді тонесенької червоної лінії. Лан — квадрат, що його треба отаким чином зорати, великий. І снувати на ньому, прокладаючи невидимі загінки, нам ще довгенько.

На човнах, під якими провисає трал, поки що спокійно засмагають Ремез та Онисько. Команда перекидається з ними жартами:

— Гей, Андрію, ти хоча б перевернувся! Навіть звідси видно, як димить твоя дворянська спина…

— Спасибі за пораду! — гукає Онисько, який, незважаючи на свої шістнадцять, має чималий водолазний стаж, але, на жаль, ніяк не здобуде такої, як в інших, шоколадної засмаги.

Його ніжна дівоча шкіра лише трохи сіріє. І всі подальші спроби надати їй мужнього брунатного кольору призводять до жахливих опіків.

Онисько — природжений гуморист. Де він, там і сміх. Зрозуміло, що Андрій і тепер не лізе в кишеню за словом.

— Ти, боцмане, краще пильнував би якорі.

Віктор насторожується:

— А що?

— А те, що вони в тебе чомусь різні…

— Як то різні?

— Один — лівий, другий — правий.

На кораблі — веселе пожвавлення. Один — нуль на користь Андрія.

Чалапає собі наш “Бриз” найменшим ходом. За штурвалом — сам капітан.

Аж раптом Андрій із Толиком — в один голос:

— Зачепились!

— Стоп-машина! — кидає капітан у ріжок переговорного пристрою. — Водолазові до спуску приготуватись!

А кому, власне, приготуватись? Хто пірне у глибінь по нитці трала? Звичайно, що покладливий та невтомимий Чепіжний. Віктор одягає гумовий костюм, завдає собі на спину балони і перевальцем, як той пінгвін, йде до трапу.

Трос напнутий, мов струна. Він веде глибше й глибше. Тьмяніють яскраві кольори підводного світу. Немає вже напівпрозорих млинців найогидніших мешканців моря — медуз. Коли-не-коли промайне темна тінь полохливої рибини. Проте видимість хороша. Не те що біля “фріца”.

Кілька поштовхів ластами і… Віктор злякано завмирає. За метр від нього — міна. Справжня гальванічна морська міна! На кулястому тілі страховиська стирчать характерні ріжки. Зачепи ненароком хоч один із них — і над морем здійметься водяний смерч. Сімдесят кілограмів вибухівки рознесуть ущент навіть таке судно, як їхній “Бриз”. Але міна, певно, чигала на більшу здобич — есмінця чи навіть “крейсера, тобто корабля з глибоким кілем. Ось чому “Бриз” пройшов над нею неушкоджений. Так міркував Чепіжний, наближаючись до міни. Наперекір страхові йому вельми кортіло хоча б доторкнутися до неї.

Вже добре видно трос якоря, на якому тримається міна, коросту мідій. Стривай, стривай… Як досвідчений водолаз, Віктор знає: на заряджених набоях мідії не селяться. Отже, можливо, ця міна вже давно порожня. Боцман обережно взявся за якір-трос, і… вона вибухнула чорною хмарою. “Ну, — зблиснуло в голові, — кінець”.

Проте “дим” розходився, а Віктор лишався живий і неушкоджений. Що за чудасія? Раптом усю боцманову істоту пронизав здогад: міна порожня! Чорну хмару диму-намулу здійняв табун бичків. Міна проіржавіла. Тол у ній розчинився. І тепер вона стала просто сховком для риби.

Боцман спокійно зняв із міни трал і ковзнув угору.

Роздягаючись, мовив:

— Ну, братці… Сьогодні я не ручуся, що в мене в костюмі сухо…

— У чім річ? — меланхолійно поцікавився незворушний Степовий.

Віктор засміявся:

— А чи знаєш ти, що ми зачепили?

— Не інакше як водяного.

— Гірше! Німецьку міну!

— Невже?! — вражено глянув Сашко на боцмана. І по паузі додав: — То що… Як ти з нею там?..

— Попросив, доки не зніму трал, не вибухати.

— А коли без жартів?

— На моє щастя, ця штукенція була порожня. В ній мешкав табун бичків.

— Пригода! Так можна й посивіти.

Цілісінький день на “Бризі” розмови точились довкола цієї події. Боцманів жарт щодо костюма став приводом для ущипливих коментарів. Надвечір у кают-компанії з’явилася “блискавка”. На карикатурі Чепіжний зображався в ролі парламентера, який вів переговори з ворожою міною. Зрозуміло, що редактором та художником стіннівки був самодіяльний гуморист Андрій Онисько.

Третій день скородимо квадрат, на дні якого має лежати есмінець. Час від часу Степовий бере аерофотознімок, кладе його поряд із картою й задля певності поглядає на будиночок тендрівського маячка, що біліє на фото літерою “Т”… Усе правильно! Проте трал “Бриза” безперешкодно пронизує глибини, лише інколи чіпляючись за предмети, що не мають до есмінця жодного стосунку.

Ну хто, скажімо, міг подумати, що “торпеда”, об котру ми тільки-но спіткнулися, виявиться кисневим балоном з маркіруванням 1939 року? Підняли знахідку на тральщик, і навіть бувалий у бувальцях Чепіжний почухав потилицю: манометр на балоні показував рівно