Ніл Гейман - Скандинавська міфологія

дали клятви, найміцніші з усіх клятв, що жодна зі сторін не обмане іншу. Вони присягнулися на своїй зброї, присягнулися на Драупнірі, золотому браслеті Одіна, і присягнулися на Гунгнірі, Одіновому списі, а клятва, дана на Гунгнірі, була непорушною.

Наступного ранку, коли зійшло сонце, боги вийшли подивитись, як чоловік буде працювати. Він поплював на руки і почав рити траншею, куди мали лягти перші камені.

— Він риє глибоко, — зазначив Хеймдалль.

— І швидко, — додав Фрейр, брат Фрейї.

— Ну, так, звісно, він майстер рити канави і траншеї, — неохоче визнав Локі. — Але уявіть собі, скільки каменів йому треба буде притягти з гір. Вирити траншею — це одне. Інша справа — самотужки натягати каміння за багато миль, а потім викласти їх один на одного так щільно, щоб навіть мураха не змогла проповзти між ними, вище за найвищого гіганта, щоб спорудити стіну.

Фрейя поглянула на Локі з відразою, але промовчала. Коли сонце сіло за обрієм, будівельник осідлав коня і вирушив у гори збирати перші камені. Позаду нього волочилися порожні низькі сани, які кінь тягнув по м’якій землі. Боги проводили їх поглядом. Серед сутінок, високо на зимовому небі світив блідий місяць.

— Він повернеться через тиждень, — сказав Локі. — Цікаво, скільки каменів притягне його кінь. Він здається дужим.

Потім боги пішли до святкової зали, де почалися веселощі й залунав сміх, от тільки Фрейя не сміялась.

Перед світанком засніжило, і землю застелила легка біла вуаль — провісник глибоких снігів, які мали випасти пізніше взимку.

Хеймдалль, який бачив усе, що діялося навколо Асґарда, і нічого не попускав, розбудив богів ще затемна. Вони зібралися біля траншеї, яку чужинець вирив за день до цього. В сяйві прийдешнього світанку вони дивилися на будівельника, який ішов поряд з конем у їхньому напрямку.

Кінь впевнено тягнув два десятки гранітних блоків, таких важких, що сани залишали в чорноземі глибокі борозни.

Помітивши богів, чоловік помахав рукою і весело гукнув «Доброго ранку!», а тоді показав на схід сонця і підморгнув. Потім він відв’язав коня від саней і відпустив його пастися, а сам узявся переносити найперший блок граніту в попередньо вириту для цього траншею.

— Цей кінь на диво дужий, — сказав Бальдр, найвродливіший з асів. — Звичайним коням не під силу такі важкі камені.

— Він дужчий, ніж ми уявляли, — додав мудрець Квасір.

— Ой, — відмахнувся Локі. — Кінь скоро стомиться. Це був його перший день роботи. Він не зможе тягати стільки каменів щоночі. Крім того, наближається зима. Сніги будуть рясні, замети глибокі, а хуртовини валитимуть з ніг, тож вибиратися у гори стане важко. Нічого хвилюватися. Все йде за планом.

— Ти не уявляєш, як я тебе ненавиджу, — промовила Фрейя, що стояла поряд із Локі, й на її обличчі не було ані тіні усмішки. Вона повернулась до Асґарда на світанку, не залишаючись, щоб подивитись, як чужинець кладе фундамент стіни.

Щоночі будівельник і його кінь із порожніми санями вирушали у гори. Щоранку вони повертались, і кінь тягнув наступних двадцять блоків граніту, кожен із яких був більшим за будь-яку людину.

З кожним днем стіна росла, а на вечір ставала дедалі вищою і вражала своїми розмірами ще більше, ніж до того.

Одін скликав богів.

— Стіна росте, як на дріжджах, — почав він. — А ми дали непорушну клятву — на браслеті й на зброї, що коли цей чоловік вчасно побудує стіну, то ми подаруємо йому сонце, місяць і руку прекрасної Фрейї.

Мудрець Квасір сказав:

— Жодна людина не здатна зробити те, що робить цей умілий будівельник. Я підозрюю, що він зовсім не людина.

— Велетень, — висловив здогад Одін. — Можливо.

— От був би з нами Тор, — зітхнув Бальдр.

— Тор молотить тролів далеко на сході, — нагадав Одін. — Та навіть якби він повернувся — наші клятви міцні й незламні.

Локі спробував їх підбадьорити.

— Та що ми, як старі бабці — розхвилювалися на рівному місці. Будівельник не зможе спорудити стіну до першого дня літа, навіть якщо він наймогутніший велетень на світі. Бо зробити це неможливо.

— Якби ж то поряд був Тор, — сказав Хеймдалль. — Він би знав, що робити.

Почало сніжити, але глибокий сніг не спиняв будівельника й не сповільняв Свадільфарі, його коня. Сірий жеребець тягнув сани, навантажені доверху камінням, крізь замети й хуртовини, вверх крутими пагорбами, а потім знову вниз, через крижані ущелини.

Дні стали довшати.

З кожним днем світало дедалі раніше. Сніги почали танути, а на їх місці з’явилася мокра багнюка, густа і важка — така, що чіпляється до черевиків і не відпускає.

— Кінь нізащо не зможе тягати камені через це багно, — промовив Локі. — Вони будуть грузнути, і він валитиметься з ніг.

Але Свадільфарі ступав твердо та стійко навіть по найбільш в’язкій і слизькій багнюці й тягав камені до Асґарда, хоч санки важили стільки, що глибоко врізалися у схили пагорбів. Тепер будівельник тягав камені на сотні футів угору, примощуючи кожен із них на своє місце.

Багно висохло і на його місці проросли весняні квіти — жовта мати-й-мачуха та незліченні білі анемони, а стіна, що виростала навколо Асґарда, здавалась величною й розкішною. Зрештою, вона стане неприступною: жоден гігант, троль, гном чи смертний не зможе її подолати. Чужинець продовжував будувати стіну з незмінно гарним настроєм. Здавалося, він не зважав на дощ чи сніг, як і його кінь. Кожного ранку вони привозили камені з гір; кожного дня будівельник викладав нові гранітні блоки на попередній ряд.

Настав останній день зими, і стіна була на крок від завершення.

Боги сіли на свої трони в залі Асґарда й задумались.

— Сонце, — сказав Бальдр. — Ми віддали наше сонце.

— Ми повісили місяць на небо, щоб відміряти дні й тижні в році, — похмуро мовив Браґі, бог поезії. — Тепер у нас не буде місяця.

— А Фрейя? Що ми робитимемо без Фрейї? — запитав Тюр.

— Якщо цей будівельник справді велетень, — сказала Фрейя холодно, — то ми одружимось і я вирушу з ним до Йотунхейма. Цікаво буде дізнатися, кого я ненавидітиму більше: чужинця — за те, що забрав мене з собою, чи всіх вас — за те, що віддали мене йому.

— Чого ти, не треба так говорити, — почав було Локі, але Фрейя перервала його:

— Якщо цей велетень все ж забере мене разом із сонцем і місяцем, я матиму всього лише одне прохання до богів Асґарда.

— Кажи, — промовив Бог-отець Одін, який досі мовчав.

— Перш ніж піти, я хочу побачити, як вб’ють того, хто заварив усю