Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Ніч була безмісячною. Темрява густішала, немов у відповідь на магію, яка пробуджувалася. 

Старий храм, загублений у горах, ховався серед скель, оточений древніми деревами, що схилялися під вагою вікових таємниць. Кам’яні стіни були вкриті мохом, а повітря пахло сирістю та попелом. У центрі вівтаря тьмяно світилися руни – древні символи, які прокидалися лише в присутності сильної магії. 

Вільям Ле Досьє стояв на стародавньому кам’яному колі, стискаючи в руках амулет, що передавався в його родині століттями. Його серце билося швидко, але не від страху – від рішучості. 

— Що б ти не задумав, Вільяме, це не просто магія… це прокляття, — прошепотів один зі старих магів, дивлячись на нього з-під каптура. 

— Якщо це єдиний шлях, щоб зруйнувати владу дракона… — Вільям говорив рівним голосом, хоча відчував, як його руки стають холодними. — То нехай буде так. 

Він вдихнув глибше, відчуваючи, як повітря налилося важкою, древньою енергією. Заклинання зірвалося з його губ, ніби метал, що обпалює плоть. 

Він більше не був просто батьком, який хотів повернути свою дочку.
Тепер він був воїном, що ладен розколоти світ навпіл. 

Коли останні слова закляття прозвучали в тиші, храм здригнувся. Повітря зазвучало, немов струни розірваної ліри, і з темряви народилися вони – монстри. 

Тіньові звірі, що колись служили драконам, а тепер вийшли з-під контролю були вільні. Вони витікали з глибини, їхні тіла змінювали форму, наче дим, що набирає плоті. Очі сяяли примарним світлом, а їхні пащі відкривалися у німому ричанні. 

Темрява більше не спала.У Північному замку новина про пробудження монстрів дійшла до Ервіна швидше, ніж він очікував. 

У тронній залі горіли свічки, відкидаючи примарні тіні на кам’яні стіни. Августа стояла біля вікна, її силует був тонким і тендітним, але в її очах читалася рішучість. 

Вона поклала руку на живіт. 

Що буде, якщо ця війна забере не лише королівство, а й майбутнє їхньої дітини? 

Її пальці несвідомо стиснули тканину сукні, ніби намагалися втримати спокій. 

Ервін наблизився, його голос був низьким, але впевненим. 

— Це не просто війна, — він зупинився біля неї, вдивляючись у її очі. — Це напад на нас самих, на наше майбутнє. 

Августа повільно видихнула. Вона не була слабкою. 

— Я не просто твоя дружина, Ервіне. Я твоя королева. Я буду боротися за це королівство. 

Ервін узяв її руки у свої, їхні пальці переплелися. 

— Ти не будеш сама. Але якщо почнеться битва… ти мусиш охороняти нашу дитину. 

Її губи злегка здригнулися. 

— Якщо ти думаєш, що я просто чекатиму, поки ти битимешся там сам… ти мене погано знаєш. 

Ервін закрив очі на секунду, ніби ховаючи щось за ними. 

— Я знаю. Тому я довіряю тобі магічний захист замку. Але якщо щось піде не так… — він зробив паузу, шукаючи правильні слова. — Ти знаєш, що робити. 

Августа кивнула. Вона знала. 

Перед битвою воїни збиралися біля воріт замку. Лід на землі потріскував під їхніми чоботами, а десь у небі здіймалися перші сутінки. 

Дерек стояв поряд із королем, його меч уже був нагострений для бою. 

— Це не перший раз, коли ми стикаємося з темрявою, — сказав він, вдивляючись у чорні хмари, що збиралися на горизонті. — Але цього разу вона прийшла не ззовні. Вона прийшла від людей, які були нашими союзниками. 

Ервін стиснув щелепу. 

— Вільям не розуміє, що він накоїв. 

Дерек поглянув на нього спокійно. 

— Або розуміє, але його це не хвилює. 

Коли перші монстри виринули з туману, тиша в замку зламалася. В їхніх очах не було нічого людського – лише холодна, ненаситна темрява. 

— Вони тут, — прошепотів один із воїнів. 

Ервін розкрив портал, і його очі запалали глибоким синім полум’ям. 

— Тоді ми їх зустрінемо. 

У цей час Вільям стояв на руїнах храму, дивлячись на хаос, що він розв’язав. 

Його серце билося у грудях, але більше не від тріумфу. 

Рик дракона пролунав здалеку, змушуючи землю здригнутися. 

Що, якщо він зробив помилку? 

Поруч із ним стояв старий маг. Раптом заговорив, його голос тремтів від неспокою Вільяме ти пам'ятаєш легенду твого роду? 

– Ця легенда каже – жоден батько роду Ле Досьє не має права віддати свою доньку за Дракона Де Освільд. 

– Інакше буде лихо. Ці зміни можуть зруйнувати наш світ, так само, як і створити новий порядок. 

Його слова прозвучали як грім. 

Вільям відчував, як серце калатає у грудях. 
– Я знаю цю легенду! 

Він не міг збагнути, чи вірить він у ці старі легенди, але знав одне — усе, що відбувається зараз, дуже схоже на їхнє виконання. 

Йому здавалося, що кожен удар, кожне прокляття наближає його до мети — звільнення Августи та повалення короля-дракона. 

Проте глибоко в душі він знав правду, – Монстри, яких він розбудив, змінять світ.