Надя Фендріх - Сестри-вампірки 1

«Fumps! – сварнулася Дака про себе. – Що подумає про мене Гелена?»

– Там, звідки я приїхала, так завжди роблять під час знайомства. У нас це називають вітальним щиглем, – винувато сказала вона.

– Ух ти, прикольно, – відповіла Гелена.

Дака кивнула на татуювання.

– Справжнє?

– Ні-і, це я фломастерами намалювала. Батьки забороняють мені робити справжнє татуювання, – знизала плечима Гелена.

«Що б ще у неї запитати…» – міркувала про себе Дака. Їй в голову більше нічого не йшло. Але куди це поділася Сільванія? Вона напевне набагато краще тямила в тому, як підтримувати бесіду з людськими дівчатками. А надто з такими класними, від яких пахне чудовим болотним мулом, дівчатками, як Гелена.

Сільванія тим часом пхала собі у вуха рідну землю. Вона сподівалася, що ніхто цього не бачить.

Та ба! Хтось грубо штовхнув її ззаду, і ранець з усім її скарбом опинився на підлозі. Сільванія з жахом озирнулася. Перед нею стояв Бенні і нахабно посміхався.

– Ну й чого ти тут розчепірилася, опудало?

Хлопчик у толстовці і дівчинка в шапочці схвально заулюлюкали. Сільванія нахилилась, щоб зібрати розсипані по підлозі речі. Найменше їй зараз хотілося, щоб хтось побачив сльози на її очах. Ех, от би їй трохи Дакиних грубощів… До речі, а де Дака? От вона вміє приборкувати людських хлопчаків!

Але тут сталося неймовірне. На одному рівні з ранцем дівчинка побачила пару модних синіх кедів. Сільванії добре був знайомий їхній фасон: в Бистрії такі кеди теж були в моді. Вона підняла очі – і мало не зомліла… Ні-ні, не від утоми чи слабкості і вже точно не від чергової витівки дурня Бенні. Її серце на мить завмерло. Світло-сірі сяючі, немов зірки, очі. Русяве, з медовим відтінком, шовковисте волосся. Схожі на соковиту тюфтельку губи. Серце Сільванії забилося сильніше, кров завирувала в жилах.

– Не зважай. Бенні з усіма такий. Він із Міссі Майстер і Кіллою Кей уже давно тероризує наш клас. Ми їх так і називаємо – «терор-тріо». Вони просто обожнюють всіх дратувати. – Губи розтягнулися в посмішці. – Ми його, до речі, прозвали Бенні Ліфчик. А мене Якобом звуть.

«Якоб… Гарне ім’я, – подумала Сільванія. – Та й сам він достобіса гарний – ввічливий, доброзичливий і такий симпатяга!»

Вона машинально збирала речі в ранець. Душею дівчинка линула десь високо-високо, на сьоме небо, і навіть забула, що Якобу треба щось відповісти. А той присів поруч і почав допомагати їй збирати речі. Коли він випадково торкнувся руки Сільванії, ту начебто струмом ударило.

Здригнувшись, дівчинка заглянула Якобові в очі і остаточно втратила дар мови.

Між ними, здавалося, пробігла якась іскра.

– Чим… е-е-е… захоплюєшся? – пробелькотів Якоб, опанувавши нарешті себе.

– Я? – несміливо перепитала Сільванія.

– Ось я, наприклад, плавати люблю. А ти? – продовжував розмову Якоб.

Сільванія не знала, що відповісти. Але тут поруч із ними виникла Дака. Вона щось відчула, а підійшовши ближче, зрозуміла, що саме: від типа поруч із Сільванією убивчо тхнуло часником! І як Сільванія могла розмовляти з ним?!

Утім, зазначила Дака, сестра і не розмовляла. Вона мовчки стояла і зачаровано дивилася на хлопця, який безнадійно намагався підтримати з нею розмову.

– Я… е-е-е… після уроків у басейн збирався. Підеш зі мною?

– Так-так, напевно, залюбки, – нарешті видавила з себе Сільванія.

– Тоді зустрінемось о третій на пляжі, поряд із кіоском.

Усміхнувшись, Якоб попрощався з Сільванією і попрямував додому. А та стояла і мрійливо дивилася йому вслід. Десь там, у світі її мрій, вони з Якобом вже пливли по величезному темному озері, у тихих водах якого відбивався місяць.

– Ох і несе ж від нього часником! Як ти взагалі спромоглася так довго з ним теревенити? – вигукнула Дака. Її тіпало від огиди.

– Але він такий гарненький, – мрійливо промовила Сільванія. – До речі, ми з ним сьогодні йдемо в басейн.

– За такого сонця?! Та в тебе точно клепки бракує!

Суперсонцезахисний крем

Сільванія була на сьомому небі від щастя. В її серці з незнаною дотепер силою спалахнуло кохання, і життя миттєво набуло сенсу. Зазвичай так описували свої почуття герої любовних романів, якими зачитувалася Сільванія. Але тільки зараз, по вуха закохавшись у Якоба, вона усвідомила істинний смисл цих слів.

Авжеж, тепер для її любові не існувало перешкод. І навіть сонце – спекотне, палюче німецьке сонце! – не зможе їх розлучити. Адже недаремно вона привезла із собою стільки літніх капелюшків! До того ж перед від’їздом з Бистрії мама пішла в крамницю і накупила силу-силенну тюбиків спеціального крему із сонцезахисним фактором 5000. Якщо нанести його на тіло товстенним шаром, можна спокійно вирушати в басейн.

Сільванія зупинилася ближче до кіоску, щоб Якобу не довелося довго її шукати. На ній були купальник із оборками та солом’яний капелюшок. Над головою Сільванія розкрила старомодну парасольку. Більшу частину її обличчя прикривали сонцезахисні окуляри.

Незабаром показався Якоб. Він прийшов у компанії декількох друзів. Серце Сільванії пішло в п’яти. Не відразу помітивши її, Якоб підійшов і сів поруч.

– Я тебе ледве впізнав під таким шаром сонцезахисного крему, – посміхнувся він.

– У мене… е-е-е… дуже чутлива шкіра.

– Круто, що ти прийшла. – Якоб злегка зашарівся. Сільванія теж, але під товстим шаром крему це було важко помітити. Дівчинка посміхнулася, але й цього Якоб не побачив, бо він саме знімав футболку в цей момент.

– Тож ти з Трансільванії?

Сільванія кивнула.

– Прикольно, – Якоб розстелив рушник. – А якою мовою там говорять?

– Ну, в Бистрії говорять вампірійською.

– Вампірійською? – здивувався Якоб.

– Ой, я хотіла сказати, румунською. Адже Трансільванія в Румунії. Її ще називають Семигород. І взагалі там повно людей, які знають німецьку, – випалила Сільванія. Подумати лишень! Вона мало не обмовилася від хвилювання! А до того ж, вона твердо вирішила вести себе з Якобом не як закоханий вампір, а як жінка-вамп.

– Цікаво. Я обожнюю іноземні мови. Вдома ми говоримо тільки англійською, мій тато – австралієць.

Покопирсавшись у торбинці, Якоб дістав звідти яблуко.

– Ух ти, мій тато теж не німець, – посміхнулася Сільванія.

Тут Якоб дістав багет.

– Пригощайся. Це часниковий багет. Дуже смачний. Я взагалі вегетаріанець.

Посмішка застигла у Сільванії на обличчі. Те, що Якоб – вегетаріанець, ще якось можна пережити. Побачення під палючим сонцем теж можна стерпіти. Але часниковий багет – це вже занадто!

Утім, вона ж вирішила, що для великої любові не існує перешкод… Тому, відкусивши від багета мікроскопічний шматочок і насилу його проковтнувши, дівчинка видавила з себе посмішку:

– Смачно.

На щастя, Якоб не помітив гримаси огиди у Сільванії на обличчі. Доївши багет, він різко підвівся.

– Ну що, хто перший у воду?

Сільванія з полегшенням викинула недоїдений шматочок багета в кущі і, не знімаючи капелюшок і сонцезахисні окуляри, стрибнула в басейн слідом за Якобом.

– Правда, добре? – запитав її супутник, коли вони наборсалися від душі.

Сільванія задоволено кивнула, але тут же з подивом помітила, що вода навколо неї стала біла, немов молоко. Суперкрем, як виявилося, захищав шкіру де завгодно, але тільки не у воді.