таджицька казка - Жадібний суддя, таджицька казка

До одного міста прибився бідний чоловік. Тяжко працював він кілька років поденником і в поті чола заробив тисячу танг. А тоді став журитися, куди їх подіти: «Якщо я носитиму гроші з собою, довідається котрийсь лиходій і занапастить мене, а гроші забере. Заховаю їх e житлі, залізе злодій, знайде і вкраде. Найкраще, либонь, здати їх на збереження судді. А коли повертатимуся в рідні краї, без усякого клопоту заберу свою кривавицю та й поїду». Як подумав, так і вчинив.

Суддя з радою душею прийняв поденникові гроші. Через якийсь час бідак прийшов до суду, щоб їх забрати.

– Які гроші? – здивувався суддя. – Коли ти мені їх давав? Та ти за все своє життя й сотні танг не бачив, не те що цілу

тисячу. Де ти міг стільки грошей узяти? Бийте його. Женіть геть цього нахабу! – гукнув своїм слугам.

Слуги прогнали бідака. Іде він дорогою й плаче. Аж стріча його одна жінка й питає:

– Що сталося, ака? Де це бачено, аби такий поважний, з бородою та ще й у чалмі чоловік плакав?

Поденник розказав їй про свою халепу. Вислухала жінка, жаль їй зробилося чоловіка, тож подумала трохи й мовила:

– Ходімо зі мною. Тут без хитрощів не обійдемося.

Прийшла жінка додому, взяла ковану сріблом скриньку, поставила собі на голову, гукнула малого синка, сказала йому щось, і подалися вони втрьох до суду.

– Ти йди за нами оддалік, – каже вона синові. – Коли прийдемо до суду й побачиш, що суддя віддав гроші цьому дядькові, заходь і ти туди й скажеш, як я навчила тебе вдома.

Ось заходить жінка до суду, а за нею слідом і той бідак.

– Що скажеш, сестро? – питає суддя.

– Я дружина купця. Чоловік мій поїхав у далекі краї, а в цій скриньці лишив повно золота і коштовностей. Досі я берегла її сама, та вже кілька ночей підряд коло нашої оселі вештаються якісь підозрілі особи. Чи не злодії, бува? Тому й принесла оце скриньку до вас на збереження, а повернеться чоловік, сам забере її в вас.

Суддя зважив скриньку на руці й став міркувати: «Тут щонайменше сорок – п’ятдесят тисяч танг. Мушу зробити все, щоб це добро дісталось мені. А для цього треба показати жінці, який я чесний та благородний».

– Добре, сестро, що ви прийшли до мене,– озвався він.– Мій суд – місце надійне й безпечне. Ваш скарб ніде краще не збережеться, як тут. А захочете забрати назад, прийдете будь-коли ви чи ваш чоловік і заберете без усякого клопоту. Оцей бідак, до речі, каже, що передав мені на збереження тисячу танг. І сьогодні приходив по свої гроші. Та я його не впізнав, подумав, злодій якийсь, і грошей йому не віддав. Тож коли тепер хтось поручиться за нього, одразу поверну йому збереження.

– Пане, я цього чоловіка знаю майже два роки. Він працює поденником. Ті гроші заробив своїми мозолями,– заступилася за бідака жінка.

Суддя посміхнувся й каже:

– Раз ви знаєте цього чоловіка, я повертаю йому гроші.

– Мамо, ходімте мерщій додому – тато з караваном приїхали!

– Ой, мій чоловік повернувся, тепер хай сам береже свій скарб, – мовила жінка, взяла скриньку, попрощалася з суддею й пішла додому.

У судді аж очі на лоба полізли від несподіванки.

– Отак-таки не поталанило! І чого тому купцеві не приїхати хоч на годину пізніше, мав би я сорок – п’ятдесят тисяч дурняку. От невдача! – не міг заспокоїтися ласий на чуже суддя.

А дядько радий, що все так добре склалося, спакував свої пожитки й подався в рідний край.

* Ака – старший брат; звертання до старшого.

* Чалма – завій на голові.