таджицька казка - Горобчик-сторож, таджицька казка

Жила колись самотня вбога бабуся. Від ранку до вечора пряла вона пряжу, носила на базар, і так заробляла собі на прожиття.

Одного дня в неї скінчилась бавовна, а купити нової не було на що. Сіла бабуся й гірко заплакала, нарікаючи на свою долю. Струмком потекли в неї з очей сльози, зросили землю, і навпроти бабусиного подвір’я заквітувало бавовняне поле.

У цей час прилетіла сорока, сіла на дувал і заскрекотала:

– Скре-ке-ке, скре-ке-ке, бабусю, а чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?

– Що візьмеш за службу? – питає старенька.

– Скре-ке-ке, скре-ке-ке, –скрекоче сорока, – дасте пів-урожаю, от і вся плата.

– Іди собі геть,– прогнала її бабуся, – не треба мені такого сторожа.

Полетіла сорока, а на її місце прилетіла ворона й закрякала:

– Кря-кря-кря, бабусю, а чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?

– Що візьмеш за службу? – питає старенька.

– Кря-кря-кря,– кряче ворона, – дасте пів-урожаю, от і вся плата!

– Іди собі геть,– прогнала її бабуся,– не треба мені такого сторожа.

Полетіла ворона, а на її місце прилетів горобчик. То тут сяде зацвірінькає, то сяде там зацвірінчить. Старенька й питає його:

– Чого цвірінчиш? Що скажеш?

– Бабусю, чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?

– Що візьмеш за службу?

– Цвірінь-цвірінь,– цвірінчить горобчик,–дайте мені жмутик бавовни на сорочку, от і вся плата.

Дала йому бабуся жмутик бавовни. Узяв горобчик той жмутик у дзьобика, приніс до прядильника й каже:

– Спрядіть мені оцю бавовну, а не спрядете, хатку вам розвалю, дітей ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.

Прядильник спряв бавовну, а нитки змотав у клубок. Узяв горобчик пряжу, поніс до ткача й каже:

– Витчіть мені полотна, а не схочете ткати, хатку вам розвалю, дітей ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.

Узяв ткач пряжу, виткав шматок полотна й віддав горобчикові. Той відніс його до кравця.

– Пошийте мені, – каже, – сорочку, а не пошиєте, хатку вам розвалю, діток ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.

Пошив йому кравець гарненьку сорочку. Одяг її горобчик, прилетів до бабусі й зацвірінчав:

– Цвірінь-цвірінь, матусю! Тепер я сторожуватиму ваш лан.

– Що ж,– відказує бабуся,– сторожуй.

Горобчик то тут сяде зацвірінькає, то там сяде зацвірінчить – цілими днями пильнує бавовну.

Одного разу побіля бабусиного двору проїздив падишах. Уздрів біле-біле бавовняне поле, спинився й каже своїм воякам:

– Це моя земля! Звідки взялася тут бавовна? Підіть і зберіть усе дочиста, аби й жмутика не лишилося!

Бачить горобчик, яку шкоду чинять падишахові воїни, та й ну кликати господиню:

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Розізлився падишах і звелів спіймати крикуна. Покинули воїни збирати бавовну, зловили горобчика.

– Обскубіть його! – звелів володар.

Вояки виконали наказ.

– Ще мить тому пір’я мав, тепер шолудивий став,– мовив горобчик.

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

І так він цвірінькотів, що у падишаха розболівся живіт, мусив він забрати своїх вояків і податися додому.

А горобчик ще дужче зацвірінчав у нього в череві:

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Не витримав володар і звелів своїм воякам:

– Я зараз виблюю горобця, а ви посічіть його на дрібен мак.

Коли пташина голівка висунулася з падишахового рота, воїни замахали мечами. Горобчикові шкоди не заподіяли, тільки носа володареві відтяли.

А горобчик вилетів із падишахового черева та й ну виспівувати:

Цвірінь-цвірінь, господине моя.

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

І цей наказ виконали вояки.

– Ще недавно був живий, та підсмажив кат лихий, – провадив своєї горобчик.

– А подайте-но сюди того пташка, я його з’їм.

Вояки піднесли горобчика падишахові. Той одразу ж ум’яв його.

– Ще недавно я літав, тепер у черево попав, – гукнув горобчик з падишахового живота.

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

І так він цвірінькотів, що у падишаха розболівся живіт, мусив він забрати своїх вояків і податися додому.

А горобчик ще дужче зацвірінчав у нього в череві:

Цвірінь-цвірінь, господине моя,

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Не витримав володар і звелів своїм воякам:

– Я зараз виблюю горобця, а ви посічіть його на дрібен мак.

Коли пташина голівка висунулася з падишахового рота, воїни замахали мечами. Горобчикові шкоди не заподіяли, тільки носа володареві відтяли.

А горобчик вилетів із падишахового черева та й ну виспівувати:

Цвірінь-цвірінь, господине моя.

Ой, пропала, пропала бавовна твоя.

Хто ж ту шкоду заподіяв?

Наш безносий лиходій.

Соромно стало падишахові, утік він світ за очі й уже ніколи не повертався до своєї країни. Люди казали, що зазіхнув він на цілий бабусин лан, а подужати не зміг маленького горобчика.

* Дувал – глиняна стіна-огорожа.

* Падишах – володар, державець, монарх.