російська казка - Кришталева гора, російська казка

У якомусь краї, в далекій державі жив собі цар, у нього було троє синів. От діти і кажуть йому:

– Милостивий царю-батьку! Благослови нас, ми на полювання поїдемо.

Батько благословив, і вони поїхали в різні боки.

Молодший син їздив, їздив і заблукав; виїжджає на галявину, на галявині лежить мертвий кінь, коло цього падла зібралося багато всяких звірів, птахів і плазунів.

Піднявся сокіл, прилетів до царевича, сів йому на плече й каже:

– Іване-царевичу, поділи між нами цього коня: лежить він тут тридцять три роки, а ми все сперечаємося, а як поділити – не придумаємо.

Царевич зліз зі свого доброго коня і поділив падло: звірям – кістки, птахам – м’ясо, шкіра – плазунам, а голова – мурахам.

– Спасибі, Іване-царевичу! – сказав сокіл. – За це можеш ти перетворюватись на ясного сокола і на мураху щоразу, коли захочеш.

Іван-царевич ударився об сиру землю, зробився ясним соколом, здійнявся і полетів у тридесяте царство; а те царство більш як на половину втягло у кришталеву гору.

Прилетів просто до палацу, обернувся добрим молодцем і питає двірську варту:

– Чи не візьме ваш государ мене на службу до себе?

– Чого ж не взяти такого молодця?

От він став на службу до того царя і живе в нього тиждень, другий і третій. Почала просити царівна:

– Царю мій батенько! Дозволь мені з Іваном-царевичем на кришталевій горі погуляти.

Цар дозволив. Сіли вони на добрих коней і поїхали.

Під’їжджають до кришталевої гори, раптом, не знати звідки взялася, вискочила золота коза.

Царевич погнався за нею; їхав, їхав, кози не добув, а повернувся назад – і царівни нема! Що робити? Як цареві на очі показатися?

Убрався царевич таким старезним дідом, що й упізнати його не можна, прийшов до палацу і каже царю:

– Ваша величносте! Найміть мене череду пасти.

– Гаразд, будь пастухом; як прилетить змій триголовий, дай йому три корови, як шестиголовий – дай шість корів, а як дванадцятиголовий – то відрахуй дванадцять корів.

Іван-царевич погнав череду горами, долами; раптом летить з озера змій триголовий:

– Гей, Іване-царевичу, за яке ти діло взявся? Тобі б воювати, доброму молодцю, а ти череду пасеш! Ану, – каже, – віджени мені трьох корів.

– А не жирно буде? – спитав царевич. – Я сам у день їм по одній качечці, а ти трьох корів захотів… Не буде тобі жодної!

Змій розлютився і замість трьох схопив шість корів; Іван-царевич враз перекинувся на ясного сокола, відтяв змієві три голови і погнав череду додому.

– Що, дідусю, – питає цар, – чи прилітав триголовий змій, чи дав ти йому трьох корів?

– Ні, ваша величносте, жодної не дав!

Наступного дня жене царевич череду горами, долами; прилітає з озера змій шестиголовий і вимагає шість корів.

– От ти, чудо-юдо ненажерливе! Я сам у день їм по одній качечці, а ти чого захотів! Не дам тобі жодної!

Змій розлютився, замість шести захопив дванадцять корів; а царевич обернувся ясним соколом, кинувся на змія і відтяв йому шість голів.

Пригнав додому череду, а цар і питає:

– Що, дідусю, прилітав шестиголовий змій, набагато моя череда зменшилася?

– Прилітати прилітав, та нічого не взяв!

Пізно ввечері обернувся Іван-царевич мурахою і крізь маленьку шпаринку заліз у кришталеву гору, дивиться – а в кришталевій горі сидить царівна.

– Здрастуй, – каже Іван-царевич, – як ти сюди потрапила?

– Мене викрав змій дванадцятиголовий, живе він у батьковому озері. У тім змії скриня захована, у скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, у яйці – насінина; як ти уб’єш його й дістанеш цю насінину, тоді можна буде кришталеву гору знищити й мене визволити.

Іван-царевич виліз із тієї гори, убрався пастухом і погнав череду.

Раптом прилітає змій дванадцятиголовий:

– Гей, Іване-царевичу! Не за своє ти діло взявся: тобі б, доброму молодцю, битися, а ти череду пасеш… Ану відрахуй мені дванадцять корів!

– Жирно буде! Я сам у день їм по одній качечці, а ти чого захотів!

Почали вони битися, і довго билися чи ні – Іван-царевич переміг змія дванадцятиголового, розрізав його тулуб і в правому боці знайшов скриню. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, в яйці – насінина.

Узяв він насінину, запалив і підніс до кришталевої гори – гора розтала.

Іван-царевич вивів звідти царівну і привіз її до батька, батько зрадів і каже царевичу:

– Будь ти моїм зятем!

Ту т їх і повінчали.

На тому весіллі і я був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в роті не було.