Жуль Верн - Діти капітана Гранта, Жуль Верн

Жюль Верн

ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА

Розділ I
РИБИНА-МОЛОТ

26 липня 1864 року під дужим північно-східним вітром по хвилях Північного каналу стрілою летіла чудова яхта. На її гафелі 1 майорів англійський прапор, а на вершечку грот-щогли голубий вимпел сяяв вигаптуваними золотом, з герцогською короною над ними, літерами «Е. Г.» Яхта мала назву «Дункан». Вона належала лордові Гленарвану, одному серед шістнадцяти шотландських перів, що засідали в палаті лордів, найвизначнішому членові славнозвісного в Сполученому Королівстві Темзівського яхт-клубу.

На борту яхти разом із лордом Гленарваном була його молода дружина леді Гелена й двоюрідний брат - майор Мак-Наббс.

Нещодавно збудована яхта вийшла на випробування в море за кілька миль від Клайдської затоки й тепер поверталась до Глазго. На видноколі вже забовванів острів Аррен, коли раптом вахтовий матрос сповістив, що в кільватері пливе величезна рибина. Капітан Джон Манглс наказав негайно повідомити про це лорда Гленарвана, і той не забарився зійти на ют 2 із майором Мак-Наббсом.

- Що це за рибина? - спитав він капітана.

- Я гадаю, сер, це велика акула,- відповів той.

- Акула в цих водах! - вигукнув Гленарван.

- Хай це вас не дивує,- мовив капітан,- вона належить до того поріддя акул, що зустрічаються в усіх моряк і під усіма широтами. Коли я не помиляюсь, ця тварюка - риба-молот. Якщо ваша згода, сер, і коли леді Гленарван матиме втіху від таких дуже цікавих ловів, то ми швидко дізнаємось, що то воно за рибина.

- Як на вашу думку, Мак-Наббсе? - звернувся Гленарван до майора.- Варто почати полювання?

- Наперед приєднуюсь до вашої ухвали,- спокійно відповів майор.

- До речі,- зауважив Джон Манглс,- таких жахливих хижаків конче треба винищувати. Використаймо нагоду, з вашого дозволу, і це буде й захватне видовище й добре діло заразом.

- Гаразд, Джоне, починайте,- мовив Гленарван.

Він послав попередити леді Гелену, й вона невдовзі піднялась на ют, вельми зацікавлена дивовижним полюванням.

Море було спокійне, і це дозволяло без жодних перешкод спостерігати рвучкі рухи акули: вона то пірнала, то знову шалено кидалась навздогін яхті. Джон Манглс зробив потрібні розпорядження. Матроси перекинули через правий борт міцну линву з гачком на кінці, насадивши на нього наживку - шмат сала. Ненажерлива рибина, дарма що була ярдів за п’ятдесят од яхти, одразу відчула принаду і щосили погнала до «Дункана». Тепер було добре видно, як її плавці, чорні знизу й сірі на кінцях, розтинали хвилю, а хвіст правив за стернове весло. Що ближче підпливала акула, то сильніше в її здоровенних вирячених баньках спалахувала жадоба, а коли вона переверталася, в роззявленій пащі виднілось чотири ряди білих зубів. Широчезна голова скидалася на подвійний молоток, наштрикнутий на держак. Джон Манглс не помилився: то була справді риба-молот, найзажерливіша поміж акул.

Пасажири й команда «Дункана» пильно стежили за акулою. Ось вона підпливла до гачка, перевернулась догоричерева, щоб вигідніше схопити наживку, й величезний кусень сала миттю зник у її неосяжній горлянці. Сильно смикнувши линву, акула сама себе «підсікла», і матроси заходилися піднімати страховище за допомогою блоків, закріплених на грот-реї.

Почувши, що її витягають з рідної стихії, акула шалено затіпалась. Але її швидко вгамували, накинувши на хвіст зашморг. За кілька хвилин рибину підняли над бортовими сітками й скинули на палубу. Матрос обережно наблизився й сильним ударом сокири відтяв її страхітливий хвіст.

Полювання завершилося. Хижак уже нікого не лякав. Ненависть матросів до акули була вдоволена, але їхня цікавість - ні. На суднах завжди дотримуються звичаю ретельно досліджувати акулячий шлунок. Моряки добре знають, яка це невибаглива ненажера, і щоразу чекають на цікаву несподіванку. Часто-густо їхні надії бувають не марні.

Леді Гелена не схотіла дивитися на таку відразливу сцену й перейшла в рубку. Акула ще дихала. Вона була футів із десять завдовжки і важила понад шістсот фунтів. Такий розмір і вага не якісь виняткові, та риба-молот хоч і не найбільша, однак найнебезпечніша серед поріддя акул.

Незабаром рибину, не панькаючись із нею, розітнули сокирою навпіл. У шлунок запустили гака, та виявилось, що він зовсім порожній. Мабуть, акула вже давно постила. Розчаровані матроси хотіли були викинути порубані рештки в море, коли раптом боцман помітив: у акулячих нутрощах ніби щось застрягло.

- Диви! Що воно таке? - вигукнув він.

- Мабуть, шматок скелі, що його акула проковтнула, аби напхати собі черево,- сказав один матрос.

- Та ні,- заперечив інший.- То гарматне ядро, яке влучило їй просто в шлунок, але не встигло перетравитися, тільки й того!

- Годі базікати! - озвався Том Остін, помічник капітана.- Чи ви не бачите, що ця драпіжниця - п’яниця непросипенна: аби не втратити ані краплини, вона лигнула вино разом із пляшкою.

- Як! - вигукнув Гленарван.- Невже то пляшка?

- Авжеж,- ствердив і боцман.- Та, видно, потрапила вона туди не з винного льоху.

- Ану лишень, Томе,- мовив Гленарван,- витягніть її звідти, тільки обережніше. В таких знайдених у морі пляшках часто бувають важливі документи.

- І ви в це вірите? - спитав Мак-Наббс.

- А чого ж, це вряди-годи трапляється.

- Я не збираюсь сперечатися,- відказав майор.- Цілком можливо, що тут є якась таємниця.

- Зараз дізнаємось,- відповів Гленарван.- Ну, Томе?

- Дорогий майоре,- мовила Гелена,- нам байдужісінько, що це за пляшка, раз ми не знаємо, звідки вона припливла.

- Ми це взнаємо, люба Гелено,- заперечив Гленарван.- Уже й зараз можна сказати з певністю: пляшка прибула здалеку. Гляньте на вапнисті речовини, які вкривають її: вода перетворила їх на справжній камінь. Наша пляшка довго блукала в океані, перш ніж потрапила до акулячого черева.

- Ось,- відповів той, показуючи якусь неоковирну річ, що її видобув з акулячого шлунка.

- Гаразд. Накажіть гарненько обмити цю бридку штуку, і хай принесуть її мені.

Том виконав наказа, і пляшка, знайдена за таких незвичайних обставин, невдовзі опинилась на столі в кают-компанії. Біля столу посідали