Мері Стюарт - Маленька мітла

Присвячується Трої, що прожила зі мною все своє життя,

І Джонні, кішці, що одного холодного дня забігла погрітись

Навіть моє ім'я, також — зовсім невиразне, Мері Сміт. Що може бути гіршим; вже десять років на носі, а ти — негарна, самотня, сидиш, витріщаєшся через вікно на сірий осінній день, і при цьому називаєшся Мері Сміт.

З усієї родини лиш одна вона така страшненька. Дженні має довге волосся справжнього золотистого кольору, Джеремі хтось назвав вельми привабливим хлопчиком. Крім того, вони старші за Мері, розумніші, і взагалі, кращі в усьому. І ще, вони — близнюки і завжди ходять разом, а вона, Мері, молодша на п'ять років, стала, наче, єдиною дитиною. Ні, вона не заздрила їм. Просто їй завжди здавалося природнім, що вони отримують те, що їй і не снилось. Як тепер…

Коли довідалась, що тато змушений на місяць, аж до кінця літніх канікул, їхати до Америки, і хоче взяти маму з собою. Все, здається, складалося чудово. Дженні і Джеремі збиралися до шкільного товариша Джеремі, який тримав ферму в Йоркширі, а Мері мала вирушити до маминої сестри, тітки С'ю, матері трьох дітей, одинадцяти, восьми і чотирьох років, що жила неподалік від морського узбережжя.

Але в той день, коли Дженні і Джеремі поїхали, прийшов лист від тітки С'ю про те, що дядечко Джил і двоє старших підхопили грип. Тому, тітонька С'ю не вважає доцільним ризикувати здоров'ям Мері, не кажучи вже про решту додаткових турбот, які впали на неї…

Ось так. Знову все дісталося цим близнюкам. Мері не заздрила їхньому збиранню врожаю, тракторам. Навіть тому, що вони зможуть іноді прокататися на двох найстаріших на фермі поні. Ні, вона думала про те, що краще б їй було поїхати і підхопити грип. Зрештою тоді вона була б у товаристві.

Для Мері, яка сірими осінніми днями сиділа біля вікна, грип здавався вельми бажаною штукою. Вона забувала про високу температуру, про ламкість в кістках, про те, що треба лежати в ліжку, про те, яким набридливим бував здебільшого чотирирічний Тімоті. В її уяві поставала весела компанія, зайнята книжками, іграми та балаканиною. Вона знову і знову уявляла собі цю картину. Їй так хотілося опинитись в тітки С'ю і підхопити грип до того, як прийшов лист, що змусив її матір кинутись до телефону. В результаті Мері, перепрошуючи, спровадили до двоюрідної бабусі Шарлоти, яка мешкала в тихому старому будинку в селі.

«Нічого, — вже вкотре думала Мері, — нічогісінько тут не може статися. Скоріше б вже до школи — навіть там краще, ніж тут».

Вона похмуро дивилася на сад, де осіннє листя химерними візерунками вкривало галявини. Двоюрідна бабуся Шарлота була старою, милою і зовсім глухою. Вона жила в садибі з червоної цегли в глибинці Шропшира. Поміж її будинком і головною дорогою на милю простягнулись ліс і вишневі садки. Колись вони належали Садибі, але тепер там господарювали якісь місцеві садівники, які замикали ворота, не залишаючи ніякої можливості пройти через сад. Півбудинку здавалося в оренду. Люди, які жили там, поїхали на канікули, від цього місце здавалося ще більш спустошеним і самотнім. Ставні були зачинені, а двері — старі бічні двері Садиби — весь час замкнені і закладені засувом. До села — декількох будиночків, які скупчилися навколо церкви і пошти і так само, як і будинок, що називався Червоною Садибою, було більше милі. Туди можна було дістатися вузькою, трохи ширшою за лісову стежку, доріжкою. Мері іноді гуляла нею і ніколи нікого не зустрічала.

У самій Садибі двоюрідна бабуся Шарлота жила сама, під охороною старовинної подруги і компаньйонки міс Марджібенкс, старої домоправительки, шотландки міс Мак-Леод і старого китайського мопса на прізвисько Конфуцій. Щоб бути точнішим, треба додати, що місіс Бенкс і її дочка Ненсі приходили прибирати в будинку, а в саду працював старий Зеведей. Але це була не надто весела компанія для десятирічної Мері Сміт, яка, ще й страждала сором'язливістю.

Мері Сміт уважно вивчила свою промову перед дзеркалом. Хвороби — ані сліду. Та й відчувала вона себе просто пречудово. Вона втягнула язик, зітхнула, потім знову показала язик своєму відображенню і попрямувала донизу, щоб пошукати, чим зайнятися.

Міс Марджібенкс сиділа у вітальні і сортувала на широкому підвіконні шовк для вишивання. В каміні жеврів вогник, а перед ним влаштувався Конфуцій. Настрій у нього був кепський — він перетравлював обід. Бабуся Шарлота сиділа в глибокому кріслі біля каміна, і схоже, теж перетравлювала обід, але, на відміну від Конфуція, була всім задоволена. Вона дрімала.

Мері навшпиньки підійшла до вікна і тихенько сіла.

Вона дивилася, як міс Марджібенкс відділяє рудувато-червоні нитки від червонувато-коричневих. Кольори ці абсолютно не поєднувалися. Міс Марджібенкс смикала, тягнула і тягла, але врешті-решт їй довелося розрізати нитки ножицями. Вона почала намотувати шовк на маленькі шпульки, скручені з газети.

Мері розтулила рота, щоб пошепки запитати, чи не могла б вона чимось допомогти.

Міс Марджібенкс одразу витріщилась на неї своїми вицвілими блакитними оченятами.